Мене так гойдало, аж у животі переверталося. Мотор щохвилини завивав, як несамовитий, бо раз у раз гвинт опинявся над водою і обертався в повітрі. Хвилі зносили мене до Сем'ян, і минуло багато часу, поки в смугах світла фар я побачив стіну очерету на тому березі.
Тепер, орієнтуючись на цю лінію очерету, я дістався до затоки, де стояв мій намет. Перелякані сусіди, лицарі спінінгу, зашнурувались у своїх наметах і навіть не виткнули носа.
Я виїхав на сушу, поставив на стоянку автомашину. І, тільки вийшовши з неї, помітив біля свого намету якусь скоцюрблену постать.
Це була Бронка. Навіть у темряві ясніло її руде волосся.
— Я пішла від Чорного Франека, — сказала вона, клацаючи зубами. — Тут лежав якийсь лист до вас, — вона подала мені заклеєний конверт. — Я знайшла його перед вашим наметом, коли прийшла сюди. Сховала в кишеню, щоб не намок.
Я засвітив електричний ліхтарик. На конверті було написано: «Панові Томашу на Озерищі». Імені того, хто надіслав, не було вказано.
Я розірвав конверт і глянув на підпис: «Капітан Немо». Отже, таки обізвався?
«Шановний добродію, — писав Капітан Немо. — Зважаючи на вашу пропозицію, я вирішив зустрітися з вами. Пропоную мис Судака, завтра, о десятій вечора».
— Це написала вам якась «симпатія»? — спитала Бронка. Я торкнувся конверта пальцем у тому місці, де його склеюють. Воно було ще вогке.
— Мені здається, ви знаєте зміст цього листа.
— Та звідки? Присягаюсь, я не читала! — скрикнула дівчина.
Я був переконаний, що вона каже неправду, але не хотів виказувати недовір'я до неї вже на початку нашого знайомства.
— Приготуймо щось гарячого випити й повечеряймо, — сказав я. — Потім ти можеш спати в наметі, а я в машині. — Я вирішив звертатися до неї на ти, зважаючи на різницю віку.
За вечерею я ближче придивився до Бронки. У неї таки були гарні, тонкі риси обличчя. Тільки була вона худюща, зголодніла і, правду сказати, просто брудна.
— Коли б я мав дочку, то не дозволив би їй так мандрувати.
— Виходить, ви не дуже відійшли в цьому від мого батька. Чи й ви збираєтесь читати мені мораль?
— Ні. Але поглянь на себе. Блузка брудна, штани засмальцьовані, а волосся аж позлипалося.
Вона не обізвалась, А я вів далі, хоч це й було неввічливо.
— Хіба можна поважати дівчину, в якої брудна блузка, брудні штани, брудне волосся? Ти ж, мабуть, мрієш, щоб тобою хтось захоплювався.
— Хлопець, який звертає увагу тільки на зовнішність дівчини, небагато вартий, — мовила вона.
— Звичайно, — погодився я. — Але що можна подумати про дівчину, яка добре почуває себе в брудній блузці?
— Годі про це, — промовила вона благально. — Я завтра причепурюсь.
«Виховання розпочато», — подумки всміхнувся я. І спитав Бронку про Чорного Франека та дальшу долю його ватаги.
— Адже ви про все здогадуєтесь. Франек хоче знайти цю карту і за гроші, які одержить від Краватика, податись до моря. А Роман ненавидить гарцерів і хоче посісти Франекове місце у ватазі.
— А чому ти порвала з ними?
— Я вже казала вам про це. Я сподівалась романтичних пригод. Я думала, що ми будемо жити суворим, простим життям: ловитимемо рибу, збиратимемо ягоди, купатимемося в озері. А вони крали. Я вже давно втекла б, але мені було шкода Франека. Він мені подобається. У нього тільки одна велика вада, — він марнославний. Тепер він не може пережити, що влада у ватазі вислизає з його рук. У цьому трохи й моєї провини, бо я весь час переконувала його, що ми повинні жити інакше. Але, щоб жити, як я мріяла, треба мати гроші на кемпінгове обладнання, на харчі та інше. А вони не мають. Тому їм лишається тільки або бути голодними і спати на голій землі, або красти. От вони й вибрали друге. Та я не збираюся сідати до в'язниці.
— І коли Роман переконав ватагу, що треба знову прокрастися до гарцерського табору, ти втекла, — здогадався я.
Вона кивнула головою.
— А Франек?
— Він умовляв мене, щоб я з ним зосталась. Але я не погодилась, Він не хоче кинути ватагу, бо все ще сподівається, що поверне собі колишній авторитет.
— Авторитет у ватаги злодюжок? Мабуть, його здобути легко. Просто треба більше за всіх красти, найбільше носів розбивати і найдовше сидіти у виправній колонії. Важче здобути авторитет у людей порядних.
Бронку зачепила моя іронія.
— Франек здобуде авторитет, і зовсім не в такий спосіб, — ображено сказала вона.
«Отже, вона не порвала з Чорним Франеком», — подумав я. І вирішив скористатися з цього.
— Послухай мене. Я приїхав на Озерище в дуже важливій справі. Колись я тобі все розповім. Якщо мені пощастить досягти своєї мети, ми зазнаємо тут незвичайних пригод. Таких, про які пишуть у пригодницьких романах.
— Невже? — зраділа вона.
— Так, так. Мені здається, що якусь роль у цій справі відіграє рибальська карта, яку шукає Чорний Франек за наказом Вацека Краватика. Якщо Франек знайде ту карту, принеси її мені на кілька хвилин подивитись. Потім віддаси Фра-некові.
— Чудово, — зраділа вона. — Чудово, що ви дозволяєте мені спілкуватися з Франеком.
— А можливо, ти умовиш його покинути ватагу і приєднатись до мене?
— Ні, він ніколи цього не зробить, — похитала дівчина головою. — Це принизило б його. Йому треба сподобатись. Йому подобається Капітан Немо, який тут сам один править на озері. Франек бореться проти нього і водночас захоплюється ним. На жаль… — завагалась вона. — Ви не ображайтесь, але ви якийсь вайлуватий і взагалі… якийсь нецікавий…
Я відчув себе ображеним.
— Зовнішність буває оманлива, — буркнув я. — Якби я розповів тобі про свої пригоди, ти б дуже здивувалася.
— Щось я таке чула. Вас називають Самоходиком. Чому?
— Байдуже чому. Я не збираюсь вихвалятися ані подобатись Чорному Франекові. Скажу тобі тільки одне: не дивись на зовнішність. Я теж інший, ніж ти гадаєш. Ти, приміром, звернула увагу на мою автомашину?
— Авжеж. Старий мотлох. Чорний Франек казав, що ваша машина із складу брухту.
— Ще побачимо, — мене розбирала злість. — Але якщо я такий нецікавий, нікому не подобаюсь, то чому ти віриш, що переживеш тут справжню пригоду?
— Сказати щиро? Я не вірю в це. Але не хочу бути з тією ватагою і попасти за грати. Не хочу й додому повертатись. Що мені робити? Я залишуся тут і з безпечної відстані побачу дальшу долю ватаги. Може, я стану чимось у пригоді Фра-некові?
— Он як? Отже, я — безпечна «дистанція»? Дякую за щирість. Скажу і я відверто: даю тобі безпечний притулок, але вимагаю одного — я повинен подивитись карту. Згода?
— Згода, — вона простягла мені руку.
І ми розійшлися спочивати. Засинаючи, я розмірковував: «Може, я й не зустріну Чоловіка з рубцем і не знайду затоплених скарбів. Але, може, заверну з поганого шляху цю дівчину й Чорного Франека. Коли мені пощастить бодай у цьому, я недарма приїхав на Озерище».
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
Чи Бронка не шпигунка ватаги? Що діялося на озері? Про романтичну пригоду. Хто не ладнає з рибальськими правилами? Екзамен. І знову таємнича карта. Викритий. Кому можна довіряти?
— І ця ловитиме рибу? — занепокоєно спитав пан Анатоль, коли наступного дня побачив у мене руду Бронку.
— Гадаю, вам вистачить риби. Озеро величезне, — відповів я.
А потім нахилився до його вуха і, ніби втаємничував його в якусь важливу справу, прошепотів:
— Ця дівчина взагалі не ловить риби. Вона з ватаги Чорного Франека.
Він аж відскочив на два кроки.
— Так, правда. Я бачив її серед тієї страшної орди. І що вона тут робить?
— Порвала з ними і хоче стати на добрий шлях.
— І ви вірите в це? Може, вони хочуть пограбувати нас І прислали її сюди розвідати?
— Може, — кивнув я головою.
Щось підохочувало мене налякати пана Анатоля. Хоч, відверто кажучи, я не зовсім довіряв дівчині. Адже вона не цілком порвала з ватагою. «Хтозна, в яких обставинах я опинюсь? Може, доведеться залишити тут дівчину саму? Буде непогано, якщо тоді за нею наглядатиме недремне око пана Анатоля».
А дівчина, не знаючи, що її підозрюють, спершу гарно прибрала в наметі, а потім нагріла води й заходилася прати блузку й мити голову.
Так минув ранок. Пан Анатоль із своїм приятелем попливли на мис ловити окунів. Мишка й жінка пана Казика вартували перед наметами, пильно стежили за кожним рухом Бронки.
День був ясний, сонячний, але віяв міцний вітер і прига-шав спеку. Блузка й випрані штани швидко сохли на мотузку, дівчина в самому купальному костюмі лежала на ковдрі й сушила своє руде волосся. А я сидів над озером і оглядав його зеленаву поверхню.
Вже з самого ранку на озері був великий рух. Туди й сюди снували байдарки гарцерів. Я здогадався, що після вчорашньої історії з наметами вони шукають новий табір Чорного Франека. Гордо пропливла яхта Вацека Краватика, прямуючи до Чаплинця. Але не пристала до острова, а зненацька завернула. Кинула якір поблизу мису Судака, де гасали обидва лицарі спінінгу. А далі дрейфував маленький гумовий човник, у якому крізь бінокль я побачив Несправжнього Орнітолога.
Я уявив собі, що, може, зараз Чорний Франек мандрує берегом озера, шукаючи того, хто вкрав рибальську карту. А Капітан Немо, сховавши свій глісер на якійсь таємничій пристані, планує новий випад проти ватаги Чорного Франека.
І тільки я нічого не робив, хоча мене привела сюди куди складніша справа, ніж війна гарцерів з бешкетниками, викрадення рибальської карти, таємниця Несправжнього Орнітолога чи витівки Капітана Немо з ватагою Чорного Франека.
Припливла Марта на своєму великому рибальському човні. Вимкнула мотор тільки в останню мить, так здивувалась, побачивши Бронку. Човен ткнувся носом у берег і глибоко зарився в пісок.
— Ну, знаєте, — обурено мовила Марта, дивлячись на Бронку. І передражнила мене: «Присягаюся, що відсьогодні не водитимуся з дівчатами». А може, ви записались до ватаги Чорного Франека?
— Вона порвала з його ватагою. Зрештою, я сам це їй запропонував, — пояснював я Марті.
— І ви повірили їй? То чому ж вона не повертається додому, а сидить біля озера? Ви гадаєте, що Чорний Франек так її відпустив би? Вона їхня шпигунка.
Марта говорила все це при Бронці, яка спершу зневажливо мовчала. Та, нарешті, її зачепило за живе. Бронка підвелася з ковдри, зірвала з мотузка ще мокру блузку.
— Якщо й ви так думаєте, то я собі піду.
— Авжеж. Так було б найкраще, — твердо сказала Марта. Але я був іншої думки. Підійшов до Бронки й поклав їй на плече руку.
— Тоді, на острові, я запропонував тобі втекти. Ти прийняла мою пропозицію, і тепер усе гаразд. Учора ввечері ми з тобою уклали угоду.
— Так. Але вона… — Бронка красномовно поглянула на Марту.
Ми відійшли трохи набік.
— Ти знаєш, де знайти Чорного Франека?
— Ні. Але гадаю, що він пішов на Буковець, де вкрадено Краватикову карту. Сподівається знайти злодія і відібрати в нього карту. Якщо хочете, я теж можу зараз туди піти. Це далеченько, мабуть, кілометрів із п'ять берегом озера.
— Гаразд, — кивнув я головою. — Іди на Буковець. Постарайся ще влаштувати мені розмову з Чорним Франеком. Без свідків розмову, розумієш?
Я повернувся до Марти, яка дивилася на нас, глузливо посміхаючись.
— Ну, зрозуміло, — промовила вона. — Я не зважила на деякі дрібнички. Забула, що вас привели на Озерище якісь темні справи. Я не здивуюсь, коли виявиться, що це не вони вас, а ви їх обдурили.
— Хто кого?
— Ви ватагу Чорного Франека, — пояснила вона. Я показав на вудки на дні човна:
— Може, попливемо по рибу? На мис Судака?
Марта зіпхнула човен на воду, ввімкнула мотор. Я махнув Бронці рукою на прощання, і ми відпливли від берега. Хвиля була велика, човен дуже гойдало, раз у раз нас оббризкувало водою з ніг до голови.
Лицарі спінінгу ловили рибу на тому місці, де вчора Марта спіймала величезного окуня. Трохи далі від берега стояла біла яхта Вацека Краватика. З розчиненого віконця яхти лунала над озером ритмічна мелодія з транзистора.
Ми причалили до мису з західного боку, щоб не полохати рибу панові Анатолеві й Казикові. Марта вимкнула мотор, витягла човен на пісок.
— Може, провідаємо Несправжнього Орнітолога? — запропонувала вона.
— Він поплив своїм човником до Сем'ян.
— То давайте обшукаємо його табір. Може, з'ясується, хто він насправді?
— Ну, знаєте, — обурився я. — Ви хочете, щоб ми були, наче злодії, що залазять у будинок, коли господаря немає вдома? Я люблю чисту гру. З цього приводу я маю застереження до Капітана Немо.
— Ви маєте до нього претензії, що він не виступає з піднятим забралом? — обурилася вона. — А ви? Хіба ви не робите так само?
— Адже ви бачите моє обличчя.
— Але не знаю ваших думок. Не знаю, чого ви шукаєте над Озерищем. Ви самі щойно сказали: «Я люблю чисту гру». Отже, тут іде якась гра? А яка ж ставка?
Я завагався. Навіть хотів був розповісти їй усю правду, але стримався.
— Настане час, коли я все вам поясню. Я приїхав на Озерище, щоб знайти одного чоловіка. Моя балакучість могла б зіпсувати всю справу.
— По-вашому, в мене задовгий язик?
— Взагалі ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.
Якийсь час вона сердилась. Сиділа на березі, спершись спиною об стовбур товстої вільхи, й не хотіла ані ловити риби, ані гуляти по лісі.
— То, може, ви хоч скажете мені, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборі?
— Це не таємниця. Коли мене зв'язали на острові Чорного Франека, вона заговорила зі мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Мені подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборі. Пообіцяв, що вона ще переживе справжні пригоди.
— Це була тільки обіцянка?
— Мені здається, що я зможу її виконати.
— Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нічого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не мені запропонували пережити щось незвичайне?
— Але ж вас не треба виривати з-під поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втіленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озері, то не уявляю собі романтичнішої дівчини.
— Справді? — зашарілася вона від моїх компліментів.
— А щодо Бронки, то, може, вона допоможе мені зблизитись із Чорним Франеком? У ватазі почались конфлікти, це добра нагода, щоб і його умовити перейти на мій бік.
Вона з сумнівом похитала головою.
— Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справді порвала з ватагою?
— Вона тільки симпатизує Чорному Франекові. І я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, мені пощастить тоді переконати й Капітана Немо, щоб він змінив своє ставлення до Франека.
— Але ж Чорний Франек ненавидить його.
— Я знаю, що Капітан Немо подобається хлопцеві. Подобається його глісер, його вміння закидати спінінга, його відвага й таємничість. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капітана Немо. У мене сьогодні зустріч з ним…
Дівчина аж підскочила на траві.
— Коли? Де?
— Я не можу цього сказати.
Ми замовкли. З того боку мису до нас підійшов пан Ана-толь. Він ніс у сітці лише кілька невеличких окунців, але обличчя його світилося щастям.
— Ловляться! — сказав він тріумфуючи. — Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згідно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумілись на рибальстві…
— Звідкіля ви знаєте, що я не розуміюся? — перебила його Марта.
— Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навіть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?
Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанів і вийняла посвідчення Польської спілки рибалок.
— У мене є. А у вас?
Пан Анатоль занімів з обурення, що хтось насмілюється запідозрити, ніби в нього немає рибальського квитка. Він простяг Марті свій квиток, а сам розглядав її рибальське посвідчення.
— Ви вже маєте спінінговий значок? — здивувався він. — Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.
— Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, — гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: — Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?
— Гм, — занепокоївся пан Анатоль.
— Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, — процитувала Марта. — А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?
— Тут немає ні форелі, ні лосося, — боронився пан Анатоль.
— А чи пам'ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?
— Ви хочете мене екзаменувати? — обурився пан Анатоль.
— Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?
— Я? Будь ласка, запитуйте.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23