А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 

Еще реже способны оценить оригинальность замыслов политтехнолога опешившие от неожиданности избиратели. Однако осознание подобной несправедливости мироустройства не должно останавливать настоящего имиджмейкера– пытливого экспериментатора и смелого инженера-испытателя человеческих душ…»
– Гениально, Нестор Евграфович! – за звичкою вигукнув комплімент шефові Артурчик. Він глипнув на екран – там починалося шоу. – А вот, кстати, и рейтинг-шоу господина Подвальского… – сказав він шефові. Іміджмейкер увімкнув звук телевізора. Підвальський, активно рухаючись по студії свого рейтинг-шоу, саме звертався до своєї великої телевізійної аудиторії:
– Шановні телеглядачі! В ефірі – передвиборне рейтинг-шоу Михайла Підвальського!
Оркестр вибухнув тушем, на сцену вибігли традиційні грайливі дівиці в бікіні. Підвальський продовжив свій виступ:
– Дами і добродії! Останніми днями боротьба між кандидатами в депутати досягла свого апогею. Почну з драматичних подій у Центральному виборчому окрузі нашого міста! Сьогодні лідери виборчої гонки перевершили самі себе у витонченій боротьбі за симпатії виборців! І, судячи з опитування, проведеного сьогодні на вулицях міста моїми юними помічницями, зусилля претендентів не були даремними. Буквально за одну добу відразу троє кандидатів наростили свої рейтинги більше ніж на десять відсотків, і тепер кожен з них заручився підтримкою сорока відсотків виборців!
Асистент розгублено подивився на шефа і спробував уточнити:
– Нестор Евграфович, но ведь по сорок на троих – это же будет сто двадцать процентов!
– Естественно, – спокійно відказав Іміджмейкер. – Миша отрабатывает свою персональную двадцатипроцентную наценку за нетривиальность и неожиданность!

Частина 11

Пролог
За вікнами номера політтехнологів тішився сонячний березневий ранок. По телевізору – як завжди по п'ятницях о цій годині – починалося індійське кіно.
– «Пароль – блакитний лотос», – прочитав іміджмейкер назву фільму і раптом подумав, що до виборів справді залишилося лише два дні. Клацнувши пультом, він вимкнув риплячу індійську музику, яка дратувала його ще з перших нот.
Іміджмейкер узяв принесену асистентом чашку з кавою і підійшов до вікна – місто вирувало і метушилося в передчутті відповідальної для країни події. Не чекаючи, доки помічник сяде за комп'ютер, Нестор Євгра-фович звично закрокував кімнатою і взявся розмірено диктувати:
«Высокому искусству творцов-имиджмейкеров приходится сталкиваться с досадными помехами в лице бездарных конкурентов, жлобливых клиентов, ограниченных избирателей, а также безответственных дилетантов, утверждающих, что за два дня до выборов можно свернуть агитационные работы и оставить измученный электорат наедине со своими мыслями…»
Асистент припинив барабанити по клавіатурі і обурено зреагував на щойно набраний ним текст:
– Так это что выходит, Нестор Евграфович! Послушать этих жалких шарлатанов, так мы должны все бросить и на эти два золотых дня уйти в совершенно неоплачиваемый отпуск!
– Ни в коем случае, Артурчик! – по-батьківськи повчально промовив шеф і продовжив: – Мы не оставим своих клиентов, невзирая на все их хамские попытки сэкономить и не покинем этот несчастный электорат!
– Так у вас есть план на два последних дня? – поцікавився заінтригований асистент. Іміджмейкер замислився і за хвилю, вже охолодим голосом, повідомив:
– Еще нет. Но я верю, что сама жизнь подскажет нам выход! – поміркувавши, він виправив сказане: – Гм-гм… Точнее, три выхода – для каждого из наших клиентов.
На екрані телевізора саме розгорталася остання сцена «Блакитного лотоса».
– Минуточку, Нестор Евграфович! – сентиментально попросив Артурчик. Він став колінами на комп'ютерний стілець і, покручуючись праворуч-ліворуч, пояснив: – Это моя с детства любимая сцена.
Асистент узяв пульт і увімкнув звук. На екрані колонізатори довго і з задоволенням розстрілювали головного героя – Шаши Капура, що продовжував свою революційну агітацію навіть у передсмертних конвульсіях. Коли ж герой нарешті затих, народ повстав і переміг колонізаторів. Іміджмейкер з цікавістю споглядав розвиток подій на екрані.
– Какая интересная мысль… – сказав він, задумливо втупившись в екран.
Артурчик, здивований реакцією шефа на сюжетний хід, запитав:
– Нестор Евграфович, неужели за два дня мы успеем подготовить революцию в отдельно взятом избирательном округе?
– Ага, практически три революции. Срочно вызывай клиентов, – іронічно відповів іміджмейкер.

1
Наступного дня вранці політтехнологи завітали в лікарню, де вони помістили Симоро-зенка. Нестор Євграфович, Артурчик і лівий кандидат дивилися телевізор. Вони з нетерпінням очікували бомбоподібного повідомлення, винайденого іміджмейкером напередодні. Нарешті їхнє вимушене мовчазне споглядання нескінченного індійського танцю з пісенними завиваннями перервала заставка каналу. На екрані з'явився диктор із суворим обличчям. Трагічним голосом він повідомив:
– Ми перериваємо програму передач для екстреного повідомлення.
На екрані з'явилися кадри квазі-докумен-тальної хроніки. Перед БК заводу «Червоний Арсенал» вирував збуджений натовп. Зйомки, зроблені в монохромі, нагадували колишнє чорно-біле кіно. Втім, на екрані вирізнялися червоними плямами знамена і нарукавні пов'язки активістів. Диктор вів далі:
– Сьогодні вранці страшна новина облетіла Центральний виборчий округ нашого міста… Буржуазні націоналісти завдали злочинного удару по вождю окружного пролетаріату. На прохідній заводу «Червоний Арсенал» після виступу на мітингу був важко поранений єдиний кандидат від лівих сил Микита Ілліч Симорозенко.
На екрані з'явився блідий Симорозенко, розпростертий на лікарняному ліжку. Над ліжком височіла крапельниця, нога комуніста була підвішена на розтяжці. Навколо ліжка постраждалого вождя був розвішений та розставлений антураж червоного куточка – прапори, погруддя Маркса та Леніна. Над лівим кандидатом схилилися люди в білих халатах.
– У ході операції лікарі витягли з тіла Микити Ілліча дві отруєні ворогом кулі, – розчулено продовжував ведучий. – На щастя, могутній організм вірного ленінця бореться.
На екрані з'явилися громадяни, що юрбилися біля стендів з оголошеннями.
– Кожні півгодини лікарі обновляють бюлетені про стан товариша Симорозенка. В усіх на вустах лише одне питання – як здоров'я нашого дорогого Ілліча? – голосом, сповненим трагізму, продовжував коментувати диктор.
– Архизамечательно, батенька! – щосили ляснув себе по колінах Симорозенко і у страшенному захваті від побаченого запитав: – Неужели столько людей ждут бюллетень о моем здоровье?!
Погляд іміджмейкера відірвався від телевізора і, поблукавши стінами окремої палати Симорозенка, зупинився на його червоному спортивному костюмі з радянським гербом і написом «СРСР».
Нестор Євграфович дещо неохоче, але взявся розтлумачувати клієнтові особливості винайдених ним передвиборних політтехно-логічих засобів:
– Ну-у, не то чтобы столько. Честно говоря, эту толпу мы сняли у немецкого посольства. Там как раз вывесили новые правила оформления виз…
– А как же красные знамена? – розгублено запитав Симорозенко.
Асистент поспішно спробував допомогти шефу і випалив:
– А это, Никита Ильич, просто компьютерная графика и никакого мошенства.
Симорозенко замислився, спохмурнів і задумливо промовив:
– Да-а, вот до чего доводит людей буржуазный парламентаризм! Жертвуєм партийной кассой, репутацией, соцреализмом, в конце концов…
Нестору Євграфовичу було боляче дивитися на свого вкрай розчарованого клієнта – тому він присів біля нього на лікарняне ліжко і проникливо-обнадійливо промовив:
– Ну, Никита Ильич, при всей нашей с вами любви к соцреализму мы не могли допустить, чтобы в вас на самом деле стреляли отравленными пулями! Тем более – настоящая живая террористка!
Вкрай засмучений Симорозенко розчаровано хитав головою. Тим часом диктор продовжував свій репортаж про замах на лівого кандидата:
– Возмущенный коварным выступлением, пролетариат завода «Красный Арсенал» растерзал злодейку, от которой остались только вещественные доказательства.
На екрані з'явилося місце «замаху» – на асфальті був обведений крейдою контур, на якому «по місцях» було акуратно розкладено жіночий капелюшок, окуляри, рукавички, пістолет, ридикюль, парасолька і туфлі. Міліціонери робили виміри, блимали спалахи фотоапаратів і загалом панувала тривожна і тягуча атмосфера – як після катастрофи.
Диктор з «лівітанським» голосом продовжував репортаж:
– Никакая националистическая организация пока не взяла на себя ответственность за гнусное покушение на народного трибуна Симорозенко. Однако, как стало известно из достоверных источников, при террористке обнаружено удостоверение капрала дивизии СС «Галичина» и толстая пачка американских долларов…
Несподівано у двері постукали. Іміджмей-кер глипнув на годинника і вилаявся:
– Черт! Это журналисты! Быстро на исходную! – скомандував він, вимикаючи телевізор. Симорозенко миттєво заскочив у ліжко.
Артурчик нашвидкоруч приєднав йому крапельницю і допоміг вставити ногу в розтяжку. Лівий кандидат глибоко видихнув повітря і завмер у страждальницькій позі з виразом світлої скорботи на обличчі.
– Вы все помните? – швидко спитав іміджмейкер пошепки.
Симорозенко ствердно кивнув головою.
– Ну, ни пуха, ни пера, наше дело правое, Рот фронт! – прошепотів Нестор Євграфович і разом з асистентом кулею вискочив у сусідню кімнату. Звідти через напівпрозорий екран політтехнологи могли спостерігати все, що відбувається в окремій палаті кандидата від лівих сил.
Наступної миті до кімнати ввалилися журналісти з мікрофонами, камерами, фотоспалахами та іншим кореспондентським начинням. Розпростертий на лікарняному ліжку Симорозенко показово силкувався підвести з подушки голову. Після кількох нібито марних і болючих спроб він слабким голосом, але дуже рішуче заявив:
– Спасибо, товарищи! Передайте рабочему классу округа, что Симорозенко продолжает борьбу. Уже здесь, в госпитале, я дописал проекты законов о мире, о земле и о пятикратном повышении пенсий!
Лікарняну палату сповнили спалахи фотоапаратів.

2
Кількома годинами пізніше, на одному з перехресть заміської траси Сливка з іміджмейкером, озброєні рулеткою, землеміром і теодолітом, проводили прив'язку до місцевості. На узбіччі стояв «Запорожець» Сливки. Асистент зосередженно розраховував на ноутбуці траєкторію руху авта.
– Ну викапаний Біркофф із "Нікіти", – пожартував Нестор Євграфович, помітивши одержимість, з якою працював його помічник.
Артурчик, захоплений роботою, не почув жарту свого шефа, а Сливка не зрозумів. Іміджмейкер вирішив не заважати Артурчиковій арифметиці і, взявши Сливку за лікоть, вивів його на середину дороги:
– Так, Богдане Степановичу, ви будете їхати звідти зі швидкістю сто кілометрів на годину… – показуючи напрям руху, навчав політтехнолог.
– А це не занадто швидко? – занепокоївся Сливка, подумки моделюючи траєкторію свого небезпечного трюку.
– Аж ніяк! – оптимістично і переконливо заперечив іміджмейкер.
– Ви, як завжди, поспішатимете до своїх виборців! Об'єкт чекатиме на вас біля перехрестя – і ось біля цього стовпа ви різко скинете швидкість! – показуючи рукою на стовп, інструктував політтехнолог. Сливкова тривога дедалі більше зростала. Він схвильовано і нерішуче запитав:
– А я не помилюся? Ці стовпи так легко переплутати…
– Сподіваюся, що не переплутаєте! – суворо сказав іміджмейкер. – І взагалі, помилятися я вам щиро не рекомендую… – по-дружньому порадив Нестор Євграфович і, повісивши на стовб «фольклорний» віночок зі стрічками, додав: – Сподіваюся, жовті та блакитні кольори ви роздивитесь здаля!
– Артуре, ви вже розрахували мінімально безпечний допуск?! – із середини дороги запитав політтехнолог в асистента. Той, довершивши підрахунки, звівся на ноги і з ноутбуком у руках вигукнув:
– Разрахувал! Точка отсчета тормозного пути – веночек плюс-минус метр!
– Ось так, – киваючи у бік помічника, коротко пояснив іміджмейкер Сливці міру його особистого ризику та особистої відповідальності за цей ризик. – Якщо почнете гальмувати раніше, то доведеться все повторювати спочатку, а якщо запізнитесь, то отримаєте ще один віночок, якого, на жаль, вже не побачите.
Сливка тяжко зітхнув і поплентався до свого «Запорожця». Всівшись за кермо, він безмежно тужливо промовив:
– А все ж таки таки шкода цю стару вірну коняку! Як-ніяк – ветеран вітчизняного ав-топрому…
– Жодних проблем! – без найменшої емоції промовив іміджмейкер. – За бажанням замовника можемо спеціально для нашої операції придбати «Мерседес» або «БМВ»! До речі, це було б непогано і для телебачення – чим більше брухту, тим краще для візуального ефекту! До речі, стареньку іномарку представницького класу можна знайти за 10 -15 тисяч.
– Долярів? – перепитав неприємно здивований Сливка.
Отримавши у відповідь після слова «долярів» ствердний кивок головою, клієнт кілька секунд все обмірковував, а потім рішуче заявив:
– Ми не підемо шляхом таких дешевих ефектів! Все повинно бути велично та символічно – народний обранець на старенькому авто вітчизняного виробництва поспішає до своїх рідних виборців – незважаючи на всілякі пастки і засідки коварних та підступних ворогів!

3
Іміджмейкер з асистентом сиділи в окремій лікарняній палаті кандидата Сливки і дивилися телевізор, де показували бійку з якогось індійського кіно. Націонал-демократ, одягнений у жовто-блакитний спортивний костюм із тризубом і написом «Україна», був веселий та збуджений передчуттям трансляції хороших важливих новин з його персоною у головній ролі. Нарешті трансляція фільму перервалася позачерговим випуском новин. Диктор з уже знайомим «левітанським» голосом повідомив:
– Ми знову вимушені перервати нашу програму задля термінового повідомлення.
На екрані з'явилася заміська траса. На повороті лежав на боці розбитий ущент Слив-ковий «Запорожець». Сам Сливка лежав поруч, розпростертий на землі, навколо снувала міліція, журналісти з телекамерами, неподалік стояла пожежна автомашина та авто швидкої допомоги. Диктор продовжував репортаж з місця події:
– Сьогодні вранці відомий провідник національно-демократичних сил Центрального виборчого округу, кандидат у депутати Богдан Сливка як завжди поспішав на зустріч із виборцями. Зненацька дорогу йому перетнув асфальтоукладний каток без номерних знаків. Після зіткнення зі стареньким «Запорожцем» кандидата-патріота каток, не збавляючи швидкості, зник у напрямку українсько-російського кордону.
На екрані з'явилися дівчата у національних костюмах та з віночками на головах. Вони несли Сливку на носилках і співали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Націонал-демократ виявляв ледве помітні ознаки життя, з останніх сил намагаючись підспівувати красуням.
Диктор коментував репортаж далі:
– Тисячі й тисячі вірних прихильників національної ідеї вийшли на вулиці нашого міста, щоб висловити свій гнів та обурення черговою провокацією комуно-імперських сил!
На екрані виникли заповнені натовпом вулиці, зафільмовані у чорно-білому вигляді, кидалися в очі тільки кольорові, тобто – жовто-блакитні прапори. Опісля в кадрі з'явився сам Сливка. Він лежав на лікарняному ліжку так само, як і Симорозенко у попередньому сюжеті. Диктор трагічним голосом коментував трансльоване відео:
– Завідувач реанімаційним відділенням міської лікарні повідомив, що стан Богдана Степановича Сливки критичний, і лікарі покладають всі надії насамперед на могутній дух незламного бійця за українську державність!
На екрані телевізора знову з'явився тяжко травмований Сливка на лікарняному ліжку в окремій палаті. З неймовірним зусиллям і муками кандидат повернув голову до найближчого мікрофона і вкрай слабким голосом, але з дивовижною рішучістю заявив:
– Це був замах не на мене… Ворожий каток цілив не особисто в кандидата Сливку, а в саме серце українського народу! Але наші споконвічні вороги знову не врахували, що нарід – безсмертний! А тому виживу і я… Бо, як казала геніальна Леся, «в серці маю те, що не вмирає»!
Сливку переповнили почуття, він розчулено змахнув сльозу і проникливо сказав політтехнологам:
– Знаєте, друзі, я вже не жалкую за розбитим «Запорожцем»! Дійсно, треба було постраждати за свій нарід, щоб побачити такий щирий прояв почуттів простих виборців! До речі, ви хоча б приблизно не порахували – скільки тисяч моїх прихильників вийшли висловити підтримку моїй запеклій та небезпечній боротьбі?
Іміджмейкер з асистентом подивилися один на одного.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20