!
Іміджмейкер раптом голосно ляснув долонею собі по лобі:
– Вспомнил! Ну конечно же, выборы в Сабантуй!…
Молодші брати знову схопилися за кинжали. Політтехнолог миттєво себе виправив:
– Нет, в Курултай! Точно – в Курултай Горно-Кавказской автономной области! Я тогда помогал знатному овцеводу Гюльча-тай Тамерлановой! Помню, придумал гениальный плакат!!
Нестор Євграфович, метушливо попорпавшись у шухляді, запопадливо розгорнув перед абреками чималий аркуш плакату:
– Смотрите! – сказав він.
На плакаті було зображено, як дівчина в хіджабі стриже барана, інші барани стоять натовпом за ним у черзі. Величезними буквами був написаний слоган:
«Бараны свой выбор сделали. А ты?!»
Очі абреків умить налилися кров'ю. З лютими криками «Аллах акбар» та ще якимись вони порубали плакат на дрібні шматки просто в руках очманілого іміджмейкера. Молодший абрек затряс своїм величезним кинджалом біля обличчя політтехнолога і сказав:
– Ты, как трусливый шакал, сбежал от нее за день до выборов! А бедная девушка, наш нежный цветок, заняла последнее место! За нее проголосовала только наша семья Тамерлановых – а это всего 7% избирателей! И теперь никто не хочет брать ее в жены! Ни за тридцать, ни за пятьдесят, ни даже за сто баранов! Говорят: «не хотим быть ни тридцать первым, ни пятьдесят первым, ни, тем более, сто первым бараном!!»
– Господа абреки! – хапаючись за соломину, вигукнув іміджмейкер. – Я все исправлю! Я проведу интенсивную рекламную кампанию по созданию имиджа скромной и обаятельной красавицы!!
Вкладаючи у слова весь свій дар переконання, політтехнолог вів далі:
– Мы организуем конкурс «Мисс кишлак», наша Гюльчатай победит в Интернет-опросе!! Кстати, у вас в кишлаке есть Интернет?
– Не надо Интернет, Нестор, – сухо промовив старший абрек. – Ты сам женишься на нашей сестре. Поехали, мулла уже ждет.
Нестор Євграфович позадкував до дверей спальні, метушливо обмірковуючи шляхи втечі:
– Я должен переодеться!! – сказав він, не вигадавши, наразі, нічого ліпшого.
Старший абрек заступив собою двері його спальні.
– В мечети тебя переоденут… – сказав джигіт.
Асистент застогнав, піднімаючи прикрашену – тепер уже двома синцями – голову, і дивлячись на шефа крізь щілину в швидко набрякаючому другому оці, боязко і обережно зауважив:
– Нестор Евграфович, я вспомнил – нет у них там Интернета…
Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:
– А с этим что делать?
– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.
Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:
– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.
Асистент з розпачем кинувся за порятунком до шефа:
– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!
Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:
– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!
Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:
– Что! Они уже ушли?!
Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:
– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…
1
Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?
– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.
– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.
Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:
– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.
Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:
– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.
На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:
– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…
Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг до камери і прокричав:
– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!
Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:
– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…
Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.
– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.
Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:
– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.
– Какие? – запитав асистент.
– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.
2
За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:
– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!
Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:
– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?
Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:
– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт! – закінчив розмову Нестор Євграфович і звернувся до помічника вже суворим діловим тоном:
– Артурчик, ты еще вчера должен был подготовить наработки для нашего краснокожего клиента. Давай быстрее – я тороплюсь.
Асистент загупотів шухлядами, вигріб на свій стіл велику купу паперового непотребу і розгорнув класичний плакат часів війни. На плакаті був зображений юний політрук з обличчям Симорозенка, який вів в атаку червоноармійців.
– Все готово, Нестор Евграфович. Проект плаката «Коммунисты, вперед!» – відзвітував він.
Іміджмейкер уважно роздивився витвір помічника і згорнув його в рулон:
– Плакат хороший. Что еще? – так само діловито поцікавився він.
Артурчик узяв у руки ще один плакат і, повагавшись, несміливо промовив:
– Я хотел бы посоветоваться… Идея еще одного плаката…
Нестор Євграфович з нетерпінням подивився на годинник:
– Ну, давай. Советуйся, только побыстрее. Асистент відкашлявся і розгорнув свою наступну роботу:
– Мое ноу-хау – плакат «Ильич в Горках»!
Іміджмейкер, кинувши погляд на ватман, кинув:
– Прекрасно!
Але за хвильку, поглянувши уважніше, усвідомив побачене і вигукнув:
– Стоп! Ты что, с ума сошел? Артурчик з несподіваною рішучістю спробував відстояти свій витвір:
– Почему? Никита Ильич катается на американских горках! Очень современненько и должно привлечь продвинутую левую молодежь…
Нестор Євграфович, що вже вирушив у бік дверей, зупинився і лаконічно та суворо вигукнув:
– Артур, сосредоточься! Молодежь бывает либо левая, либо продвинутая! Если тебе так уж хочется аттракцион… – на хвильку замислившись, він продовжив: – подготовь плакат «Точно в цель» – Симорозенко в тире выбивает десять пинзеныков из десяти. Обличчя асистента розтягнула усмішка:
– Гениально! Я в нашем пролетарском цикле новый стишок, как будто под этот плакат, написал.
І помічник виразно, з інтонацією, продекламував свій новий твір:
«Встань, обездоленныйнарод,
На выборы, как в бой!
Наш лозунг прост: «Долойгоспод!»
«Пинзеныков– долой!»
Никита вклады нам вернет!
Он Маркса смог постичь!!
Тебе свой голос отдаем,
Любимый наш Ильич!»
Щойно Артурчик дочитав свій пафосний вірш – знову задзвонив телефон.
– Киевский офис профессора Боженко… Хвилиначку, пан Богдан! – сказав він у слухавку. Знову нишком пирснувши сміхом, асистент голосно – щоб було чутно в телефоні – повідомив шефові офіційним тоном:
– Наш второй неизвестный сообщает, что «В Киеве тепла и солнечна пагода».
Іміджмейкер узяв слухавку і миттєво змінив свій голос на «конспіративний», почавши, як і годиться, з пароля:
– У Москві – мокрий сніг і ожеледиця. Вітаю вас, пане Богдане!… Так-так, пригадав: ще у них – повінь, землетрус і цунамі на Патріарших прудах! Богдане Степановичу, треба зустрітися!… Давайте о чотирнадцятій.
Я пропоную кав'ярню в парку на схилах Дніпра. Так-так, біля цього ганебного імперського ярма…
3
Іміджмейкер, асистент і Сливка сиділи за столиком кафе біля Арки Возз'єднання. Із радіоприймача долинала легка музика, яку раз у раз перебивав розв'язний голос диктора, що виголошував коротенькі рекламні оголошення на кшталт:
– Тримайте баксы в ощадкасі! – Партія захисту зелених…
Після півхвилинної паузи раптом пролунали фанфари, і прокурений жіночий голос весело сповістив:
– Рекламна служба Вашого радіо. Пропонуємо до вашої уваги блок політичної реклами.
Чоловічий голос урочисто продекламував:
– Столиця України повинна бути в кожній області – Партія відродження областей.
Пролунали фанфари, і жіночка-дикторка дуже томно і сексуально промовила:
– Ти почуваєш себе самотньо серед передвиборної неправди і демагогії? Проголосуй за нас – і ми виконаємо усі твої політичні фантазії… – Партія жіночих альтернатив.
Знову пролунали фанфари, і диктор-чоло-вік офіційно вів далі:
– А зараз, на численні прохання радіослухачів, ми повторюємо рекламу кандидата по Центральному виборчому округу Володимира Бабая.
З репродукторів полилася мелодія відомої «Мурки». Після вступного програшу хриплий голос заспівав:
«Жили душа в душу– яи избиратель
Это подтвердит вам весь народ!
Если избиратель вдруг захочет выпить,
То Бабай всегда ему нальет!
Здравствуй, избиратель! Верь мне,
мой хороший!
Ваш Бабай вам никогда не врал!
Пенсию добавит, детский сад
построит,
Все решит Бабай, раз обещал!!»
Сливка зморщився і скоса поглянув на репродуктор, дихання його почастішало, він набрав повні груди повітря і вигукнув до бармена:
– Вимкніть негайно цю гидоту! Переляканий несамовитим криком бармен
миттєво вимкнув приймач. Сливка продовжував кричати, обурено жаліючись іміджмейкерові:
– Куди дивиться Центрвиборчком! Як можна пускати в наш національний ефір цю низькопробну російськомовну рекламу!!
Нестор Євграфович, попиваючи каву з коньяком, з розумінням та співчуттям кивав головою:
– Що поробиш, Богдане Степановичу! Бракує у нашому парламенті справжніх патріотів… Вся надія – на вас.
Сливка розпалювався. Він вигукнув:
– Коли я оберуся депутатом!…
– Безумовно… – спокійно погодився іміджмейкер, киваючи головою, і зауважив: – Але щоб наблизити цю довгоочікувану мить, нам треба здійснити ще декілька останніх вирішальних кроків. По-перше – серія нових листівок з оригінальнами гаслами – «Україну – до Європи! Сливку – до парламенту! Бандитів – до тюрми!».
В очах націонал-демократа заблищали вогники. Він захоплено вигукнув:
– Дуже гарно! А чи не переплутає виборець під час голосування – кого куди, а то – ви ж самі чули – цей бандит Бабай захопив весь ефір і справді може попасти не до тюрми, а до парламенту!
Політтехнолог поблажливо посміхнувся і заспокоїв свого надміру схвильованого клієнта:
– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ми також відкусили шматочок ефіру. Ви це почуєте у найближчому рекламному блоці.
Нестор Євграфович подивився на годинник, підкликав бармена і попросив знову увімкнути радіо. З репродуктора полився вже знайомий відвідувачам розв'язний голос радіожіночки:
– Після нас – хоч потоп! – Партія моряків України. Рекламна служба Вашого радіо. А зараз – блок політичної реклами.
Пролунали фанфари і чоловічий голос урочисто продекламував:
– Ми заставимо вас плакати від щастя! – Партія «Цибуля».
Жіночий голос пафосно продовжив:
– Ми нагодуємо народ! – Партія духовного відродження.
Після чергової фанфарної перебивки диктор-чоловік проголосив:
– А зараз – прем'єра пісні! Музика – улюблена, слова – народні. Зі слів народу записала группа підтримки кандидата Богдана Сливки.
Із репродукторів залунала мелодія з пісні «Червона рута»:
«Ти признайся мені,
Як Вітчизну ми любим!
І у лічені дні
Перемогу здобудем!
Голосуй за Сливка
Згинуть чорнії чари!
І відступить біда!
І не буде печалі!
Ти кандидата
Не шукай в бюлетені!
Він у тебе єдиний,
Це– Сливка Богдан!
Всю духовную вроду
він позичив в народу!
І гарячую воду
Взимку дасть!!»
Сливка витер сльози і, проникливо трясучи руку іміджмейкеру та вдячно киваючи асистенту, промовив:
– Геніально, пане професоре! Нам з вами дійсно вдалося поєднати передвиборчу боротьбу з боротьбою за відродження національної духовності!
Богдана Сливку переповнювали світлі надії і впевненість у своїй неминучій перемозі.
4
Сливка пішов, окрилений і розчулений гарячими пісенними рядками. Іміджмейкер з асистентом залишились удвох. Нестор Євграфович дістав із кишені два пухких конверта, відрахував з одного частину грошей, і, вручаючи їх Артурчикові, сказав:
– Ну что, две встречи прошли вполне успешно. Остальное оприходуй и проплати радиоэфир до дня выборов, – розпорядився він.
Несподівано до столика підійшов і без дозволу сів на стілець якийсь незнайомець прибалтійської зовнішності. Політтехнологи здивовано роздивлялися непрошеного гостя. Той спокійно, з характерним акцентом, дуже повільно і ввічливо запитав:
– Скажит-те, пожалуй-ста, вы, случайно, неНестор Боженко, известный международный имиджмейкер?
Аситент радісно вигукнув:
– Ну конечно! Вы…
Артурчик хотів продовжити, але отримавши під столиком від шефа стусана ногою, затнувся на півслові. Іміджмейкер підкреслено спокійно надягнув окуляри, демонстративно роздивився гостя, після чого з достоїнством відповів:
– На жаль, ні! Ви, мабуть, помилилися. Вибачте, ми взагалі погано розуміємо російську.
– Извинит-те пошалуйста, – інтелігентно вибачився незнайомець, піднявся з-за столика і так само повільно рушив геть.
Асистент перевів погляд на шефа:
– Нестор Евграфович, я что-то не понял! Это же… – киваючи на гостя почав було він.
– Вот именно, это – Лембит Ярвидович Олль!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
Іміджмейкер раптом голосно ляснув долонею собі по лобі:
– Вспомнил! Ну конечно же, выборы в Сабантуй!…
Молодші брати знову схопилися за кинжали. Політтехнолог миттєво себе виправив:
– Нет, в Курултай! Точно – в Курултай Горно-Кавказской автономной области! Я тогда помогал знатному овцеводу Гюльча-тай Тамерлановой! Помню, придумал гениальный плакат!!
Нестор Євграфович, метушливо попорпавшись у шухляді, запопадливо розгорнув перед абреками чималий аркуш плакату:
– Смотрите! – сказав він.
На плакаті було зображено, як дівчина в хіджабі стриже барана, інші барани стоять натовпом за ним у черзі. Величезними буквами був написаний слоган:
«Бараны свой выбор сделали. А ты?!»
Очі абреків умить налилися кров'ю. З лютими криками «Аллах акбар» та ще якимись вони порубали плакат на дрібні шматки просто в руках очманілого іміджмейкера. Молодший абрек затряс своїм величезним кинджалом біля обличчя політтехнолога і сказав:
– Ты, как трусливый шакал, сбежал от нее за день до выборов! А бедная девушка, наш нежный цветок, заняла последнее место! За нее проголосовала только наша семья Тамерлановых – а это всего 7% избирателей! И теперь никто не хочет брать ее в жены! Ни за тридцать, ни за пятьдесят, ни даже за сто баранов! Говорят: «не хотим быть ни тридцать первым, ни пятьдесят первым, ни, тем более, сто первым бараном!!»
– Господа абреки! – хапаючись за соломину, вигукнув іміджмейкер. – Я все исправлю! Я проведу интенсивную рекламную кампанию по созданию имиджа скромной и обаятельной красавицы!!
Вкладаючи у слова весь свій дар переконання, політтехнолог вів далі:
– Мы организуем конкурс «Мисс кишлак», наша Гюльчатай победит в Интернет-опросе!! Кстати, у вас в кишлаке есть Интернет?
– Не надо Интернет, Нестор, – сухо промовив старший абрек. – Ты сам женишься на нашей сестре. Поехали, мулла уже ждет.
Нестор Євграфович позадкував до дверей спальні, метушливо обмірковуючи шляхи втечі:
– Я должен переодеться!! – сказав він, не вигадавши, наразі, нічого ліпшого.
Старший абрек заступив собою двері його спальні.
– В мечети тебя переоденут… – сказав джигіт.
Асистент застогнав, піднімаючи прикрашену – тепер уже двома синцями – голову, і дивлячись на шефа крізь щілину в швидко набрякаючому другому оці, боязко і обережно зауважив:
– Нестор Евграфович, я вспомнил – нет у них там Интернета…
Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:
– А с этим что делать?
– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.
Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:
– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.
Асистент з розпачем кинувся за порятунком до шефа:
– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!
Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:
– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!
Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:
– Что! Они уже ушли?!
Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:
– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…
1
Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?
– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.
– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.
Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:
– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.
Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:
– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.
На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:
– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…
Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг до камери і прокричав:
– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!
Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:
– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…
Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.
– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.
Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:
– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.
– Какие? – запитав асистент.
– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.
2
За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:
– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!
Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:
– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?
Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:
– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт! – закінчив розмову Нестор Євграфович і звернувся до помічника вже суворим діловим тоном:
– Артурчик, ты еще вчера должен был подготовить наработки для нашего краснокожего клиента. Давай быстрее – я тороплюсь.
Асистент загупотів шухлядами, вигріб на свій стіл велику купу паперового непотребу і розгорнув класичний плакат часів війни. На плакаті був зображений юний політрук з обличчям Симорозенка, який вів в атаку червоноармійців.
– Все готово, Нестор Евграфович. Проект плаката «Коммунисты, вперед!» – відзвітував він.
Іміджмейкер уважно роздивився витвір помічника і згорнув його в рулон:
– Плакат хороший. Что еще? – так само діловито поцікавився він.
Артурчик узяв у руки ще один плакат і, повагавшись, несміливо промовив:
– Я хотел бы посоветоваться… Идея еще одного плаката…
Нестор Євграфович з нетерпінням подивився на годинник:
– Ну, давай. Советуйся, только побыстрее. Асистент відкашлявся і розгорнув свою наступну роботу:
– Мое ноу-хау – плакат «Ильич в Горках»!
Іміджмейкер, кинувши погляд на ватман, кинув:
– Прекрасно!
Але за хвильку, поглянувши уважніше, усвідомив побачене і вигукнув:
– Стоп! Ты что, с ума сошел? Артурчик з несподіваною рішучістю спробував відстояти свій витвір:
– Почему? Никита Ильич катается на американских горках! Очень современненько и должно привлечь продвинутую левую молодежь…
Нестор Євграфович, що вже вирушив у бік дверей, зупинився і лаконічно та суворо вигукнув:
– Артур, сосредоточься! Молодежь бывает либо левая, либо продвинутая! Если тебе так уж хочется аттракцион… – на хвильку замислившись, він продовжив: – подготовь плакат «Точно в цель» – Симорозенко в тире выбивает десять пинзеныков из десяти. Обличчя асистента розтягнула усмішка:
– Гениально! Я в нашем пролетарском цикле новый стишок, как будто под этот плакат, написал.
І помічник виразно, з інтонацією, продекламував свій новий твір:
«Встань, обездоленныйнарод,
На выборы, как в бой!
Наш лозунг прост: «Долойгоспод!»
«Пинзеныков– долой!»
Никита вклады нам вернет!
Он Маркса смог постичь!!
Тебе свой голос отдаем,
Любимый наш Ильич!»
Щойно Артурчик дочитав свій пафосний вірш – знову задзвонив телефон.
– Киевский офис профессора Боженко… Хвилиначку, пан Богдан! – сказав він у слухавку. Знову нишком пирснувши сміхом, асистент голосно – щоб було чутно в телефоні – повідомив шефові офіційним тоном:
– Наш второй неизвестный сообщает, что «В Киеве тепла и солнечна пагода».
Іміджмейкер узяв слухавку і миттєво змінив свій голос на «конспіративний», почавши, як і годиться, з пароля:
– У Москві – мокрий сніг і ожеледиця. Вітаю вас, пане Богдане!… Так-так, пригадав: ще у них – повінь, землетрус і цунамі на Патріарших прудах! Богдане Степановичу, треба зустрітися!… Давайте о чотирнадцятій.
Я пропоную кав'ярню в парку на схилах Дніпра. Так-так, біля цього ганебного імперського ярма…
3
Іміджмейкер, асистент і Сливка сиділи за столиком кафе біля Арки Возз'єднання. Із радіоприймача долинала легка музика, яку раз у раз перебивав розв'язний голос диктора, що виголошував коротенькі рекламні оголошення на кшталт:
– Тримайте баксы в ощадкасі! – Партія захисту зелених…
Після півхвилинної паузи раптом пролунали фанфари, і прокурений жіночий голос весело сповістив:
– Рекламна служба Вашого радіо. Пропонуємо до вашої уваги блок політичної реклами.
Чоловічий голос урочисто продекламував:
– Столиця України повинна бути в кожній області – Партія відродження областей.
Пролунали фанфари, і жіночка-дикторка дуже томно і сексуально промовила:
– Ти почуваєш себе самотньо серед передвиборної неправди і демагогії? Проголосуй за нас – і ми виконаємо усі твої політичні фантазії… – Партія жіночих альтернатив.
Знову пролунали фанфари, і диктор-чоло-вік офіційно вів далі:
– А зараз, на численні прохання радіослухачів, ми повторюємо рекламу кандидата по Центральному виборчому округу Володимира Бабая.
З репродукторів полилася мелодія відомої «Мурки». Після вступного програшу хриплий голос заспівав:
«Жили душа в душу– яи избиратель
Это подтвердит вам весь народ!
Если избиратель вдруг захочет выпить,
То Бабай всегда ему нальет!
Здравствуй, избиратель! Верь мне,
мой хороший!
Ваш Бабай вам никогда не врал!
Пенсию добавит, детский сад
построит,
Все решит Бабай, раз обещал!!»
Сливка зморщився і скоса поглянув на репродуктор, дихання його почастішало, він набрав повні груди повітря і вигукнув до бармена:
– Вимкніть негайно цю гидоту! Переляканий несамовитим криком бармен
миттєво вимкнув приймач. Сливка продовжував кричати, обурено жаліючись іміджмейкерові:
– Куди дивиться Центрвиборчком! Як можна пускати в наш національний ефір цю низькопробну російськомовну рекламу!!
Нестор Євграфович, попиваючи каву з коньяком, з розумінням та співчуттям кивав головою:
– Що поробиш, Богдане Степановичу! Бракує у нашому парламенті справжніх патріотів… Вся надія – на вас.
Сливка розпалювався. Він вигукнув:
– Коли я оберуся депутатом!…
– Безумовно… – спокійно погодився іміджмейкер, киваючи головою, і зауважив: – Але щоб наблизити цю довгоочікувану мить, нам треба здійснити ще декілька останніх вирішальних кроків. По-перше – серія нових листівок з оригінальнами гаслами – «Україну – до Європи! Сливку – до парламенту! Бандитів – до тюрми!».
В очах націонал-демократа заблищали вогники. Він захоплено вигукнув:
– Дуже гарно! А чи не переплутає виборець під час голосування – кого куди, а то – ви ж самі чули – цей бандит Бабай захопив весь ефір і справді може попасти не до тюрми, а до парламенту!
Політтехнолог поблажливо посміхнувся і заспокоїв свого надміру схвильованого клієнта:
– Не турбуйтеся, Богдане Степановичу! Ми також відкусили шматочок ефіру. Ви це почуєте у найближчому рекламному блоці.
Нестор Євграфович подивився на годинник, підкликав бармена і попросив знову увімкнути радіо. З репродуктора полився вже знайомий відвідувачам розв'язний голос радіожіночки:
– Після нас – хоч потоп! – Партія моряків України. Рекламна служба Вашого радіо. А зараз – блок політичної реклами.
Пролунали фанфари і чоловічий голос урочисто продекламував:
– Ми заставимо вас плакати від щастя! – Партія «Цибуля».
Жіночий голос пафосно продовжив:
– Ми нагодуємо народ! – Партія духовного відродження.
Після чергової фанфарної перебивки диктор-чоловік проголосив:
– А зараз – прем'єра пісні! Музика – улюблена, слова – народні. Зі слів народу записала группа підтримки кандидата Богдана Сливки.
Із репродукторів залунала мелодія з пісні «Червона рута»:
«Ти признайся мені,
Як Вітчизну ми любим!
І у лічені дні
Перемогу здобудем!
Голосуй за Сливка
Згинуть чорнії чари!
І відступить біда!
І не буде печалі!
Ти кандидата
Не шукай в бюлетені!
Він у тебе єдиний,
Це– Сливка Богдан!
Всю духовную вроду
він позичив в народу!
І гарячую воду
Взимку дасть!!»
Сливка витер сльози і, проникливо трясучи руку іміджмейкеру та вдячно киваючи асистенту, промовив:
– Геніально, пане професоре! Нам з вами дійсно вдалося поєднати передвиборчу боротьбу з боротьбою за відродження національної духовності!
Богдана Сливку переповнювали світлі надії і впевненість у своїй неминучій перемозі.
4
Сливка пішов, окрилений і розчулений гарячими пісенними рядками. Іміджмейкер з асистентом залишились удвох. Нестор Євграфович дістав із кишені два пухких конверта, відрахував з одного частину грошей, і, вручаючи їх Артурчикові, сказав:
– Ну что, две встречи прошли вполне успешно. Остальное оприходуй и проплати радиоэфир до дня выборов, – розпорядився він.
Несподівано до столика підійшов і без дозволу сів на стілець якийсь незнайомець прибалтійської зовнішності. Політтехнологи здивовано роздивлялися непрошеного гостя. Той спокійно, з характерним акцентом, дуже повільно і ввічливо запитав:
– Скажит-те, пожалуй-ста, вы, случайно, неНестор Боженко, известный международный имиджмейкер?
Аситент радісно вигукнув:
– Ну конечно! Вы…
Артурчик хотів продовжити, але отримавши під столиком від шефа стусана ногою, затнувся на півслові. Іміджмейкер підкреслено спокійно надягнув окуляри, демонстративно роздивився гостя, після чого з достоїнством відповів:
– На жаль, ні! Ви, мабуть, помилилися. Вибачте, ми взагалі погано розуміємо російську.
– Извинит-те пошалуйста, – інтелігентно вибачився незнайомець, піднявся з-за столика і так само повільно рушив геть.
Асистент перевів погляд на шефа:
– Нестор Евграфович, я что-то не понял! Это же… – киваючи на гостя почав було він.
– Вот именно, это – Лембит Ярвидович Олль!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20