Плем'я слухало їх з тремтіння
м. Кожен з трьох міг би помірятися силою з великим Фаумом. З своїми волохат
ими, наче у сірого ведмедя, тулубами, величезними долонями та твердими, як
дубове гілля, руками, з своїми хитрощами, спритністю й мужністю, зі своєю н
езламною спілкою та звичкою боротися вкупі, вони варті були цілого десят
ка інших воїнів. І, пригадуючи всіх, кого вони вбили чи покалічили, Нао від
чув безмежну ненависть у серці.
Як подужати їх? Себе син Леопарда вважав однакової сили з Агу. Після стіль
кох перемог його впевненість у своїй силі була велика, але ж Нам і Гав пере
д братами Агу будуть, як леопарди перед левами!
Попри вихор думок, що зароїлися в голові, Нао миттю прийняв рішення. Він ро
здумував не довше, ніж заско-чений зненацька олень.
Ц Першим побіжить Нам, Ц наказав ватажок, Ц а за ним Гав. Вони понесуть
списи й дротики, а довбні я їм скину, коли вони спустяться із скелі. Огонь п
онесу я сам.
Навіть маючи таємничі камінчики ва, не міг він залишити завойованого Вог
ню.
Нам і Гав зрозуміли, що їм доведеться тікати від прудкопогого Агу з брата
ми не лише одну ніч, а поки не добіжать до племені. Вони похапцем схопили с
вою легку зброю. Нам уже спускався, за ним, на відстані десятка ліктів, сун
ув Гав. Спускатися було важче, ніж підніматись, через непевне світло й нес
подівані тіні, через те, що доводилося спускатися в темряві помацки, спин
ятися над непомітними кручами та щільно притискатись до скелі.
Нам не встиг торкнутися ногою землі, як з берега полинув крик сови, а відпо
віли йому олень і крик водяного бугая.
Схилившись над кручею, Нао побачив, як Агу, виплигнувши з комишів, блискав
кою кинувся назустріч. За хвилину вискочили і його брати Ц один з півдня,
другий зі сходу.
Нам сплигнув на землю.
Тут вагання охопило серце Нао. Він не знав, чи слід кидати Намові довбню, ч
и кликати його назад. Юнак бігав швидше сивів Зубра, але воли мчали до скел
і з усіх боків і могли поранити його описом чи дротиком… Та ватажок натяв
ся недовго.
Ц Я не кину Намові довбню, вона заважатиме втечі. Хай Нам біжить… Хай він
сповістить уламрів, що ми чекаємо на них тут з Огнем.
Дрібно тремтячи, Нам послухався. Він усвідомлював, які жалюгідні його си
ли перед грізною міццю братів-волоханів, котрі мчали до нього з двох бокі
в. Він хотів бігти далі, але спіткнувся. Нао, бачачи, що хлопцеві загрожує з
агибель, покликав його назад.
Волохані вже добігали, і один з них кинув свого списа. Спис влучив юнакові
в руку, коли він починав знову лізти на скелю; другий з нападників стрімго
лов біг до Нама, щоб його добити. Та Нао бачив це і зі страшною силою пожбур
ив на ворога камінь. Камінь дугою промайнув у темряві і збив нападника з н
іг, строщивши йому стегно. Та перше ніж син Леопарда встиг відшукати друг
у каменюку, ворог зник за кущем, люто виючи.
Потім запанувала глибока тиша. Агу попростував до брата оглянути йому ра
ну. Гав допоміг Намові вилізти на скелю знову. Нао, освітлений огнищем і мі
сяцем, тримав у руках великий шматок порфіру, готуючись кинути його на на
пасників. Він знову закричав:
Ц Та хіба ж сини Зубра не одного племені, що й Нао, Нам та Гав? Чого ж вони на
падають на нас, як на ворогів?
Тут уже обізвався й Агу-Волохатий. Вигукнувши свій бойовий клич, він відп
овів:
Ц Агу поставиться до вас як до приятелів, коли ви дасте йому частину Огню
, і як до оленів, коли ви відмовитесь.
Дикий регіт розітнув повітря, стрясаючи груди Агу, на яких вільно могла б
умоститися пантера. Син Леопарда голосно відповів:
Ц Нао завоював Огонь у людожерів. Він поділить його, коли повернеться до
племені.
Ц Ми бажаємо мати Вогонь негайно… Агу візьме Гамлу, а Нао Ц подвійну час
тину здобичі па полюванні.
Син Леопарда аж затремтів від люті.
Ц Чого це Агу братиме Гамлу? Він не зумів завоювати Огонь. Плем'я глузува
тиме з нього…
Ц Агу дужчий на Нао. Він розпоре вам животи дротиком і потрощить вам кіст
ки довбнею.
Ц Нао вбив сірого ведмедя і тигрицю. Він знищив десяток людожерів і два д
есятки рудих карликів. Нао вб'є й Агу.
Ц Хай же Нао зійде вниз!
Ц Коли б же Агу прийшов сам, Нао відразу б почав битися.
Агу голосно розреготався:
Ц Ніхто з вас не побачить уже Великого болота!
Обидва замовкли. Нао журно дивився на тендітні тіла своїх юних товаришів
і порівнював їх з могутньою статурою синів Зубра. Проте чи ж не на його бі
к хилилося щастя? Адже хоч Нам і поранений, так і один же з братів уже незда
тний гнатися за ворогом.
Кров текла з руки Нама. Ватажок присипав рану попелом і наклав на неї трав
и. Після цього, уважно поглядаючи на ворога, він напружено обмірковував п
лан дальших дій. Нічого було й думати захопити Агу з братами несподівано.
Чуття у них були бездоганні, тіла невтомні. Вони були дужі, хитрі, спритні
й моторні. Вони бігали трохи тихше за Гава чи Нама, але зате краще володіли
своїм диханням. Один лише син Леопарда, випередивши їх з першого разу, міг
би потім мірятися з ними своєю витривалістю.
Думки безладно роїлися в голові Нао, поступово набуваючи послідовності
й ладу. Він уже бачив подумки всі перипетії наступної втечі й битви. Подум
ки син Леопарда був весь у дії, тоді як сидів ще не рухаючись біля Вогню. На
решті він підвівся з лукавою посмішкою та гребучи землю ногою, наче буга
й копитом. Спочатку треба було загасити вогнище, щоб, навіть бувши перемо
жцями, сини Зубра не взяли ні Гамли, ні якогось іншого викупу. Більші голов
ешки Нао кинув у воду, решту ж Вогню загасив з допомогою товаришів землею
й камінням. Зразу ж після цього вони почали спускатися. Цього разу першим
спустився Гав. На височині кількох ліктів він мав спинитися на одному з в
иступів, досить просторому, щоб на ньому можна було ухилятися від списів
і кидати їх самому.
Молодий уламр зразу ж поліз униз.
Коли він досяг призначеного місця, то стиха обізвався, застерігаючи вата
жка. Сини Зубра вже були готові до бою. Агу стояв проти скелі із списом у ру
ці; поранений, спершись до дерева, теж держав зброю напоготові, а третій бр
ат, Червонорукий Роук, бувши ближче всіх, півколом ходив туди й сюди. Стояч
и на виступі скелі, Нао інколи нахилявся, погрожуючи списом. Вибравши мом
ент, коли Роук був найближче, він кинув свою зброю. Вона пролетіла шлях, що
здивував сина Зубра, але не долетіла до мети на якийсь десяток ліктів. Кам
інь, що кинув Нао слідом за списом, упав ще ближче. Роук глузливо зареготав
:
Ц Син Леопарда Ц сліпий і дурний!
Повний презирства, він звів до Нао свою праву руку, озброєну довбнею. Тим ч
асом Нао нишком ухопив наготовлену заздалегідь зброю; це була праща, кор
истуватися якою він навчився в племені ва. Тепер він швидко завертів нею.
Роук, певний, що це тільки погроза, почав знову ходити, регочучи. Не дивляч
ись тепер на скелю, він у сутінках не помітив, як зброя полетіла. Коли ж він,
нарешті, її побачив, то було вже занадто пізно: спис пробив йому руку. З лют
им криком болю він випустив свою довбню.
Великий подив охопив Агу з братами. Вони не розуміли, як Нао міг кинути дро
тик на таку величезну відстань. Почуваючи, що їх сила мусить поступитися
перед таємничим лукавством ворога, всі троє подалися назад. Роук же міг т
римати свою довбню лише лівою рукою.
Скориставшись їхнім збентеженням, Нао тим часом допоміг Намові спустит
ися вниз. Тепер уже всі шестеро були на рівному місці, сповнені затаєної н
енависті. Негайно ж син Леопарда кидається праворуч, де прохід ширший і б
езпечніший. Але там дорогу загороджує йому Агу. Його круглі очі стежать з
а кожним рухом Нао. Він чудово вміє ухилятися і від списа, і від дротика. Аг
у суне вперед, сподіваючись, що противники по-дурному викидають на нього
всю свою зброю, а тим часом на поміч прибіжить Роук.
Але Нао подався назад, раптом зробив півколо і намірився напасти на трет
ього брата, що стояв, спершись на дротик. Цей маневр змусив Роука й Агу від
бігти на захід, отже прохід став ширший, і Нао, Пам і Гав негайно ж кинулися
туди. Тепер вони вже не боялись, що Во-лохані їх оточать.
Ц Сини Зубра не матимуть Огню! Ц голосно закричав ватажок. Ц А Гамлу ві
зьме Нао.
Всі троє побігли тепер по рівнині і, можливо, досягли б племені без бою. Ал
е Нао розумів, що повинен, хай навіть важачи життям, цієї ж ночі розправити
ся з волоханями. Двох волоханів було поранено. Ухилитися зараз від бою оз
начало дати їм змогу оклигати, а тоді небезпека стане ще більшою.
На початку втечі навіть поранений Нам мав перевагу. Всі троє встигли від
бігти більше ніж на тисячу ліктів. Після цього Нао спинився, передав Вого
нь Гавові і сказав:
Ц Біжіть, не спиняючись, на захід, поки я вас наздожену.
Вони послухались і помчали щодуху далі, а ватажок почав поволі пристават
и. Потім він повернувся лицем до волоханів, погрожуючи їм своєю пращею. Ко
ли вони, на його думку, наблизилися, скільки було треба, він побіг на півні
ч, обминув їх з правого боку й щодуху помчав до річки… Агу зразу відгадав й
ого план. Він рикнув, як лев, і рушив на поміч пораненому. Спершу розпач дод
ав йому прудкості, й Агу майже не відставав від Нао. Але довго бігти з тако
ю швидкістю при своїй важкій будові тіла не міг. Син Леопарда, ніби створе
ний для швидкого бігу, скоро випередив його. Він добіг до скелі, маючи вигр
аш більше ніж триста ліктів, і опинився віч-на-віч з третім братом.
Той грізно чекав на нього і в слушну хвилину кинув списа. Погано націливш
ись, він не влучив у ворога, а Нао зразу насів на нього. Сила і спритність у В
олохатого були такі, що навіть з перебитою ногою він якогось там Гава чи Н
ама знищив би вмить. Але, вступаючи в бійку з великим Нао, він не розрахува
в і замахнувся своєю довбнею з такою силою, що не встояв на одній нозі і по
точився; водночас довбня його противника, ударивши по потилиці, прибила
його до землі. Другий удар строщив Волохатому хребта.
Агу не встиг добігти якоїсь півсотні ліктів, а ослаблений втратою крові
та не такий прудконогий Роук відстав на сто ліктів. Обидва бігли люті, як н
осороги, забувши про все на світі, окрім темного голосу крові, що гнав їх н
а допомогу братові.
Син Леопарда чекав, наготувавши довбню та спершись ногою на тіло ворога.
Агу відразу ж кинувся на нього… Нао ухилився, а ухилившись Ц швидше олен
я побіг
назустріч Роукові. Тримаючи свою зброю обома руками, він одним могутнім
ударом вибив довбпю з лівої руки Роука і ударом по голові повалив на земл
ю другого противника…
Після цього, ухилившись од Лгу ще раз, він закричав йому:
Ц Де твої брати, сину Зубра? Чи ж не вбив я їх, як свого часу вбив сірого вед
медя, тигрицю та десяток людожерів? А сам же я ось вільний, як вітер. Мої ног
и прудкіші за твої, а легені невтомні, як у оленя!
Нао відбіг ще далі, повернувся лицем до Агу й гукнув:
Ц Нао не хоче тікати. Він цієї ночі або забере життя у тебе, або ж віддасть
тобі своє…
І він націлився на сина Зубра, але до того вже повернулися хитрість і упер
тість. Агу сповільнив свій біг і уважно вичікував. Спис Нао майнув у повіт
рі. Агу нахилився, і зброя просвистіла над його головою.
Ц З нас двох Нао мусить умерти, Ц заревів він. Агу більше не поспішав. Він
бачив, що противникові
вільно було чи битися, чи ухилитися од бійки. Він наближався поволі, навів
аючи жах. Кожен його рух свідчив про люте бажання бою, а довбня і спис диха
ли смертю. Хоч його брати й були вбиті, Агу все ж не боявсь високого, гнучко
го, з спритними руками та міцними плечима воїна. Адже він був дужчий за бра
тів і ніколи не зазнавав поразки. Жоден звір, жодна людина не могли встоят
и перед його довбнею.
Підійшовши на близьку відстань, Агу кинув свого списа. Зробив він це лише
тому, що так годилося, й анітрохи не здивувався, що Нао ухилився від рогово
го вістря. Так само й він ухилився від списа Нао.
У противників залишилися самі довбні. Обидві звелися вгору, обидві були
дубові. Дрюк Агу мав троє сучків; від довгого вжитку він вигладився і блищ
ав під місячним світлом. Дрюк же Нао був кругліший, не такий старий і не та
кий блискучий.
Агу напав перший, але в свій удар не вклав повної сили, бо не цим сподівавс
я перемогти сина Леопарда. Так само, не папружуючись, одбився ударом збок
у й Нао. Дрюки гучно вдарилися один об одного. Одразу ж потім Агу стрибнув
праворуч і напав на високого мисливця з такою силою, що його дрюк міг би ст
рощити голову не те що людині, а й будь-якому звірові. Але його дрюк лише св
иснув у повітрі, бо Нао знову ухилився, б'ючи противника своїм дрюком звер
ху. Удар був такий дужий, що сам би
Фаум захитався, Агу ж наче вріс ногами в землю, Тепер він відскочив назад.

Вони знову стояли віч-на-віч, ніби ще й не починали бійки. Але в них самих б
оротьба не вгавала. Кожен добре знав, з яким страшним ворогом він б'ється;
кожен усвідомлював, що досить одного непевного руху, і він заробить собі
смерть Ц смерть, гіршу, ніж від тигра, ведмедя чи лева, а вони ж несвідомо б
оролися за те, щоб на безліч віків дати перемогу тому племені, що піде від
Гамли.
Агу відновив бійку, хрипко ревучи. Вся його сила скупчилася в його руках, і
він з розмаху опустив довбню; бажаючи рознести вщент супротивника. Відс
какуючи, Нао підставив свою зброю. Він одвернув удар, але один із сучків ус
тиг глибоко дряпнути йому плече. Полилася кров і залила уламрові руку. Пе
вний, що цього разу він уб'є того, кого вирішив знищити, Агу знову звів свог
о дрюка і з дикою люттю замахнувся…
Замах був такий сильний і різкий, що Агу похитнувся. В ту ж мить, зловісно в
игукнувши, ударив Нао. Череп Агу брякнув, як дубовий оцупок, і волохате тіл
о поточилося, новий удар прибив його до землі.
Ц Не матимеш Гамли! Ц ревнув переможець. Ц Не побачиш знову ні племені,
ні болота і вже ніколи не грітимешся біля Огню!
Агу підвівся. Його міцний череп був залитий кров'ю, права рука висіла, як з
ламана гілляка, ноги тремтіли. Але в очах палала скажена злоба, і він лівою
рукою знову вхопився за дрюк і знову ним замахнувся востаннє. Але Нао виб
ив його з рук Агу на десять кроків.
Схиливши голову, Агу чекав смерті.
Ц Агу трощив голови й серця своїм ворогам! Ц пробелькотів він. Ц Агу ні
коли не дарував життя тим, хто сварився з ним за здобич чи яку вигоду. Всі у
ламри тремтіли перед ним.
Це був останній зойк його темної свідомості, і, кони б він міг тішитися в с
воїй поразці, він би з того потішився. Агу вважав за правило ніколи нікого
не милувати і тим ущент нищити плани лукавої помсти переможених. Отже, св
оє життя він вважав за бездоганне… Коли перший смертельний удар гупнув й
ому на голову, він навіть не застогнав; крики болю вирвалися лише тоді, кол
и згасла думка і на землі лишилося саме тепле тіло.
Після цього переможець пішов добивати інших волоханів.
І тут йому здалося, що сила всіх трьох синів Зубра перейшла в нього одного
. Він повернувся до річки, прислухаючись, як гучно калатає його серце. Тепе
р ніхто не одніме у нього життя. А кінця йому він і не бачив.

Розділ одинадцятий
ПРЕДКОВІЧНОЇ НОЧІ

З великою тугою щовечора проводжали уламри сонце. Коли самі зорі лишалис
я на небі або ж місяць ховався за хмари, вони почували себе надзвичайно не
щасними й нікчемними. Скупчившись на ніч у якійсь печері чи під
виступом якоїсь кручі, вопи в холодній пітьмі мріяли про Вогонь, що нагрі
в би їх своїм теплом і прогнав би від них лютих звірів. Дозорці не випускал
и зброї з рук, повсякчасна обережність і побоювання виснажували їх мозок
і тіло; вони знали, що на них завжди можуть напасти несподівано.
Надійшов один вечір, що здався їм особливо гнітючим. Вітер розігнав хмар
и. Голосно завиваючи, гасав він по пожовклій траві та голих деревах. Велик
е червоне сонце, наче горб на заході, ще освітлювало місцевість. Плем'я, тр
емтячи, сходилося докупи, щоб не так сумно було перебувати темряву ночі. П
лем'я почувало своє слабосилля і тужило за тими днями, коли весело гуло по
лум'я, поїдаючи сухий хмиз. В ті часи смерком плив дух печеного м'яса, тепла
радість хвилювалася в грудях, вовки блукали полохливо, а ведмідь, лев і ле
опард трималися осторонь, забачивши блискучого звіра.
Сонячне проміння слабшало і поволі згасало на безхмарному небі. Нічні зв
ірі вийшли на лови.
Старий Гун, який постарішав ще більше в це лихоліття, глибоко й сумно зітх
нув:
Ц Гун бачив своїх синів і синів своїх синів, і в улам-рів завжди був Огонь
. А тепер нема більше Огню… і Гун помре, не побачивши його знову.
Западина під скелею, де нині ховалося плем'я, була глибока, наче печера. Ти
хої погоди це був би дуже добрий захисток, тепер же холодний вітер студив
груди.
Гун додав:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18