Що у кінці кожної дороги – не важить. Ми самі є дорога. Дорога тече в нас. Процес, а не результат – як у східному мистецтві до початку європейських мавпувань. Нема сенсу паритися тим, що не отримав сподіваного. Бо просто ні на що не сподівався. Так само і я тоді, вперше вирушаючи з Давидом у дорогу, навряд чи на щось сподівалася. Уже достатньо було спостерігати його профіль і вдихати запах волосся, що час від часу змішувався з запахом його приятеля – той сидів попереду – і тоді я відхилялася назад. Pure stuff only Тільки чистяк (англ.).

.
На хвильку засинаю й пробуджуюся. Відтак знову й знову. Дивовижний ефект – спробуйте в такому стані тримати увагу на кольорах і запахах. Звуки трохи різкуваті, до речі. Але коли ви закохані, коли ваші нерви й ниточки, за які смикається сексуальний потяг, підвішені на гачку, з різких звуків запросто вирізаються бридкі високі частоти. Тони, топися, засинай на дні солодкого болю, ким би ти не був. Автентичнішим твоє переживання може бути, хіба якщо просто зараз поріжеш собі руку – відкрита рана як відкритий мозок. І навпаки. Давиду вся ця поезія вкупі з філософією була, я думаю, до дули… Він, здається, взагалі ніколи нічим не заморочувався, на відміну від мене – і в його віці, і в сраному підлітковому, і, зрештою, в теперішньому.
– Так жахливо бути вічним підлітком, – кажу Давиду. – Мало того, що прищі на лобі, так ще й гівно під черепом.
Давид не розуміє, що зараз я говорю про суїцидальні потяги, саможаління і всіляку там іншу темно-вологу мерзоту. Думає, що я так тупо натякаю на чистку шкіри.
– Добре-добре, я сходжу в салон. Мене самого прищі задовбали.
Я просто посміхаюся. Ніч їде нам назустріч.
– Креветки живуть на стінах старих будинків… – кажу я і прокидаюся. Скільки я спала?
– Ми вже приїхали, – потягується на сидінні Давидів подруг. – Спимо на пляжі чи шо?
– Ми «чи шо», а ти на пляжі, – відрубує Давид.
Але не так сталося, як мастурбувалося. Перепробувавши кілька центральних приватних готелів, ми вирішили, що якось немудро платити 300 доларів за рештку ночі в люксі з кінг-сайз ліжком на трьох (подруг відлипати не збирався), а ліпше за ці гроші нажертися стейків з кров'ю.
Нічний паб виявився неочікувано щедрим на м'ясо у порціях, тож уже після перших стейків о третій ранку ми почувалися як вовк із мультика про Сірка.
Романтичні казочки мають приємну звичку в найнеобхід-ніший момент підіймати свій кринолін, демонструючи під ним несподіваний набір дуже практичних сюпризів. Саме так, дивним чином, за кілька кроків від нас, просто в центрі міста намалювався готель – старезний, либонь ще дореволюційний, і з якимись геть хостельними цінами, Я дуже це люблю: страшний вищерблений паркет, височенні стелі, ліпнина в холі, справжній мармур стін, поцяцькований шматками пластику «під мармур», бозна з яких часів дожилі килимки, свідчення винахідливості совкового кітчу – фальшиво-кришталева люстра, аркові перекриття, широкі й високі вікна з атлантами й каріатидами за ними, і тьотьки-коридорні. Алюмінієві відра, запах хлорки та грибка. Пиздата соцреалістична мозаїка і такі ж вазон-ки. Жир.
– Ну, просто королівський номер! – каже хтось із нас про цей «люкс із гарячою (!) і холодною (!!!) водою», з вікнами на старий Пасаж з усіма його барельєфами і – що найголовніше – двома окремими кімнатами. Це значить, що ми з Давидом спимо разом. Ну, хіба б він захотів спати з подругом.
Це завжди дивно – вперше з кимось спати. Це значно цікавіще і хвилює несказанно більше за секс сам по собі. Бо секс може статися будь-де: у ліфті, в машині, в туалеті, на даху. А тут – ЛІЖКО. Тут СПЛЯТЬ. А для мене це, знаєте, куди святіше за Римського Папу Івана XXIII чи пісень про червону калину.
Ми відразу ж створюємо безпорядок довкола ліжка – зазвичай я так помічаю свою територію. А Давид просто довірив мені порпатися в його речах. Дієвий рецепт: кілька десятків секунд, кілька художніх жестів кидання трусів і футболок – і гніздо готове! Заходьте, любі домочадці, несіть яйця на радість людям. Ой.
Шось я заганяюсь.
– Тобі помити голову? – питаю я в Давида. Це ще один сакральний для мене процес.
Так, помити. За це він нагріє мені ліжко. За це я не вдягатиму на себе нічого, крім білосніжного рушника. За це він теж погодиться зняти з себе все, щоби:
– Не заважати тілу дихати. Воно і так втомилося від довгої їзди.
– Не такої вже й довгої. Дві години п'ятдесят хвилин.
– І п'ятсот кілометрів. Ну так, дуже й дуже непогано, чемпіоне.
Ти підсуваєшся ближче і проводиш рукою по його гарячому голому тілу. Чомусь перше, що спадає на думку – «палюча чистота і неприступність». Оксамитова шкіра. Чудовий тонус. Най-сексуальніший живіт планети. Ідеально чистий, без жодного волоска низ живота з рельєфними венками. І…
– Ого! – ледь не скрикує Тріша, натрапивши долонею на його «дівайз». Якщо якісь баби і носяться з культом великого члена, то Трішу це якось не особливо переймало. Але тут…
– Тут у тебе просто об'єкт зацікавлення для антрополога.
Давид, здається, здивувався.
– По-моєму, все як у всіх?
– Н-да, хлопчику мій. Гуманізму тобі не позичати.
Тим часом Тріша гарячково думала про те, що секс із такою радістю зараз буде рівносильним добровільному походу на вірну смерть, тож плавно й хитро перевела стрілки на оральні взаємини. Всі задоволені – діти сміються, жінки аплодують. Одна лише Тріша скрушно зітхає про те, що глотка її, виявляється, не така вже й глибока.
– Але нічо'. Ми над цим попрацюємо.
Авжеж. Наступного ж ранку. Годині о сьомій. Десь після двох годин сну. І тоді, коли сонні тіла подають перші імпульси ранкового воскресіння, ніхто особливо не думає ні про антропологію, ні про самогубство. Все усвідомлюєш уже в процесі. А він, варто сказати, хоч і був дещо некерованим і болючим – дорва-лися-таки дітки одне до одного – забирав дух у довгострокову позику.
– Ніколи… Нічого… Подібного…
А подруг тим часом усе це підслуховував і пильно запам'ятовував.
– Мудак, – з любов'ю прошепотіли Тріша з Давидом.

00:00:00:01:02

Йобанаврот. До запланованої зйомки часу лишилося вже зовсім мало. А у мене ніяк не закінчаться кастинги. Інколи я навіть питаю себе, чи взагалі я їх розпочинала, чи мені це все тупо сниться, чи просто я проводжу їх у якомусь спеціальному місці з назвою «Концентраційний Табір Повних Нездар». Ну нема, нема, окрім Давида, хлопчика на головну роль! І дівчинки потрібної теж не знайдеш ані в жодній шухляді, ні в жодному театрі-студії, сраці-мотиці чи на акторському відділенні денної форми навчання.
– Ууууу!!! – деколи вию собі на місяць я.
– Увг, – лаконічно відповідає мені сусідський собака.
«У» – клеять наліпку на заднє й переднє скло ті, що тільки-но почали їздити, а деякі тьолки збоку ще тулять попередження про особливу небезпеку – наліпочку з черевичком-шпилькою…
Мій ручний Психіатр нещодавно став свідком милої історійки за участі цього «У».
На світлофорі намагалася зрушити білявка у якійсь красивій спортивній машинці (Психіатр не шарить в марках і плутає кольори, так що сорі за брак деталей). Машинка в білявки була, як на лихо, з механічною коробкою передач… Ясно, що з нею в білявки «У» були певні складнощі. Ну не може жіночка рушити з місця і хоч ти гопака танцюй у неї на лобовому! А позаду ще й машина з міліціонерами. Милими такими, не особливо підйо-бистими. Білявка все ж таки, машинка ж дорога, знову ж таки. Ну вони й затівають щось таке:
– Девушка, нє нєрвнічяйтє… Так. Сцеплєніє да канца вижмітє…
І все це в гучномовець. Від чого білявка «У» ще більше, ясна річ, нервується і ще раз глохне.
– Так. Єщьо раз. Нє переживайте. Щас палуцца. Сцеплєніє єсть? Теперь на газ так па чуть-чуть…
Нє-а. Знову заглохла.
– Ну, на газ так пла-а-авнєнька… – волає з гучномовця. – О! Што – нет? Ну єщьо разок.
З тих усіх нервів бідолашна білявка замість першої передачі ввімкнула спереляку задню, і – о чудо – їй вдалося газонути! Прямісінько задом по писку міліцейської машини.
Настала пауза. Секунд на тридцять. Відтак із того ж гучномовця із зітханням донеслося:
– Блядь, я так і знав, що ця сука нас в'їбе.
Такі вони, усі ці небезпечні «У». А ще так назвав свій роман Ерлен Лу. Я вчергове журюся тим, що у світі бракне простих слів і відкритості, замість дурнуватих слів-вербалізаторів «найвищих естетичних переживань», а то й простої звірячої радості. Бє.
Нема достатньо наїву, що ж поробиш. Інколи взагалі є лише Хельґа, директорка моїх картин, і я. «Дві мєрзавкі» – вона нас називає. І найстрашніше те, що у наших спільних аферах, взаемних прикриттях і обведеннях довкола дванадцятиперсної кишки довірливих представників т. зв. сильної статі ми послуговуємося ТІЛЬКИ простими словами і відкритістю. А як же ж інакше грамотно брехати?
– Я ні хуя не вмію робити добре! – кажу Роздумському, потягнувши спину й руку після невдалих спроб потріалити на велосипеді. Власне, не просто кажу, а нию. І не продовжую своїх спроб не тому, що не виходить («У тебе всьо виходить! – кричить Роз-думський, – Я взагалі не розумію, чого ти зупиняєшся…»), а тому, що лінь вже засмоктала мою голову і скоро добереться до яєць. Тоді я вже нізащо не випхаю їх в комплекті з дупою геть із сидіння тачки в широкий світ. Так там і помру. І єдиним моїм сексом буде секс із цим грьобаним сидінням, а навіть не з ручним гальмом, що пасувало би для цього значно краще…
– Трішо! – видирає мене Роздумський із мого квазіонаніз-му, – ти нічого не вмієш робити добре, крім як знімати кіно і зніматися в ньому. А ще водити авто й віртуозно брехати.
– Досить, всьо! – я махаю на нього здоровою рукою. – Машину я воджу як гамно. І брехня сімом людям одразу не завжди тягне на пуліцерівську премію.
– По-моєму, брехня – це найкрутіше твоє мистецтво, люба, – Роздумський-собака скаче у своєму бані-хопі так високо й круто, що з довколишніх вікон ледь не випадають домогосподарки. – Брехня, ти знаєш, найбільш енергозберігаюча практика. Таке потужне укріплення свідомості… Контроль твоїх рухів, жестів, поглядів, слідкування за фактами. Крутішим чи, швидше, рівним за силою стимулом розвитку може бути хіба що перманентна тяга до самовдосконалення…
– Угу, – зітхаю я і відкручую переднє колесо ровера. – Поїхало я додому.
За кілька хвилин велосипед сяк-так запхано на заднє сидіння залишеного на мою совість Кукового джипа і той-во… ми жартуючи погнали чужі ягнята до води.

00:00:01:03

Секс і автомобілі. Більше нас мало що цікавить. Реально тупі ублюдки, нє? Наші фільми про. Наше життя з. Щойно потрахавшись, ми хочемо ще і ще. Щойно поставивши машину під домом, ми знову хочемо крайньої лівої смуги і швидкості 234. Сьогодні таким був рекорд. Так мент сказав. А вони за базар атвєчают.
Секс і тачки. Нас знімають на обкладинки пиздуватих ґлоссі-журналів у ролі багатих людей. Ха. Ха. Ха. Звідки їм знати, що всього цього «багатства» можна позбутися за лічені секунди, так само як і взагалі всього життя, коли займаєшся оральним сексом на швидкості 234.
– Сучки отримують все, – кажу я йому, поклавши трубку після розмови з черговим редактором ґлянцу.
– І кулю в лоба в тому ж числі, – каже з дальнього кутка мого особистого Несвідомого одна культова подруга.
– Стовідсотково, – каже він. – Все.
– Але… – я беру його руку з красивими довгими пальцями і кладу собі на стегно. Туди, де закінчується панчоха.
– Що – але?
– Але! – мені не хочеться казати йому про кулю і про те, що хтось із вері оріджінал критиків обов'язково додав би «І па заслугам», назви я фільм саме так. Сучки отримують все. Мені не хочеться думати про 100 % і приховану в них вірогідність зйобу від відповідальності. Зйоб – він всередині тебе, він рідний брат свободи. Але зараз всередині мене – я зняла трусики саме тоді, коли нас вперше зупинив даїшник – уже був його палець.
Ви знаєте, які в нас покриття доріг? А знаєте, який у нас секс на таких дорогах? Обов'язково перевірте. І себе перевірте заодно.
– Я тут намагаюся читати… – розкриваю на закладці Джона Тула. Важко уявити собі асексуальніший текст.
– Читай… – він робить пальцями якийсь такий рух, що моє тіло судомить так, ніби звичайна людська пластика для нього – банальний секонд-хенд.
– Так… – стогну я. – А потім із чистою совістю зможу казати, що відчуття при читанні цієї книги просто нереальні.
– Хм.
Здається, авто йде на зліт. Випускаємо закрилки.
– Знаєш, – кажу я, – мене чомусь дико збуджує сорочка чи майка, що вибивається у тебе з джинсів. Коли вона висить так, шматками… Так, як мама би сказала про це у дитинстві: «Фе, який неакуратний хлопчик». Сексуальність завжди у неправильності. Мммм… Вчора я півдня думала про тріщинку на твоїй нижній губі. Чекала в уяві, щоби вона почала кровити.
– Давай відкусимо одне одному губи, – каже він. Він часто таке каже. І ми часто обкусуємо й з'їдаємо пересохлу шкірку з губів одне одного.
– Я вилізаю на сидіння з ногами. На хвилю прибираю його руку в себе з-поміж ніг. Маленький зріст – велика перевага. Можна запросто звертатися калачиком і ротом доставати все, що тобі треба. Я однією рукою розщібаю його ремінь, потім ґудзики один по одному, я інколи ненавиджу ці ґудзики на джинсах, але хто з нас прагне легких шляхів?
Я звільняю на решті сам його кінчик, він зустрічається з кінчиком мого язика. Подальші мої маніпуляції доцільніше буде викласти окремою книгою «Закрий очі, відкрий рот». Коли востаннє таке сказали в дитинстві Роздумському, в рот йому відправили зграю пушинок із кульбаби. Моєму ротові тепер пощастило значно більше, навіть з огляду на розмір скаженого мегадівайза, котрий щодня о шостій ранку не дає господарю спати. Гірше цуцика, чесне слово. Колись в університеті я займалася вокалом. Одна із вправ – розкриття внутрішнього горла. Дуже корисна навичка, скажу я вам. Особливо, коли дівайз, запханий до рота, минає ваші гланди десь на півшляху. Це така довжина. Діаметр такий, що навстіж відкритого рота якраз акуратно ледь-ледь вистачає. А рот у мене, варто зазначити, не маленький. Максимальне розкриття горла, ніби це мій бенефіс у Віденській Опері. Максимальне заплющення очей чомусь намертво вбиває будь-які горлові спазми. Міньєт як естетський акт. Міньєт як річ в собі.
Тут авто підскакує на вибоїні і я здійснюю неможливе – дістаю губами основи дівайза. Yeah!!!! Наші дороги – найсексуальніші в світі.
Ви спитаєте, якого рожна займатися цим саме в машині на повній швидкості? Ну, а хто винен, що на трасі Київ – Харків ніхто не додумався посадити жодного пристойного лісочка?…

00:00:01:04

В той день, як на Давидовій машині порізали всі чотири колеса, Трі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28