з шкури,Енеєві дочки не дать. [112] Коли жінки де замішалисьІ їм ворочати дадуть;Коли з розказами втаскалисьТа пхикання ще додадуть,Прощайсь навік тогді з порядком,Пішло все к чорту неоглядком,Жінки поставлять на своє.Жінки! коли б ви більше їли,А менш пащиковать уміли,Були б в раю ви за сіє. [113] Як Турн біснується, лютує,В сусідні царства шле послів,Чи хто із них не порятуєПротив троянських злих синів;Коли Латин од поєдинківСховавсь під спід своїх будинківІ ждав, що буде за кінець;Коли Юнона скрізь літає,Всіх на Енея навертаєВесільний збить з його вінець, – Нагадаємо, що четверта частина «Енеїди» писалася в роки перебування І. Котляревського на військовій службі та безперервних наполеонівських воєн, зеніту слави французького полководця, ровесника, навіть однолітка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу армій Бонапарта до кордонів Росії. Так само, як раніше на службу в канцелярію, а потім на вельми нелегкий хліб домашнього учителя поміщицьких дітей, І. Котляревський пішов на військову службу тому, що не було ліпшого виходу. За своєю вдачею він був глибоко мирною людиною, органічно не сприймав духу мілітаризму. Останні чотири рядки строфи – кращий тому доказ. Тут зовсім відсутній елемент травестії та бурлеску. Натомість звучить не знана досі у письменника гнівна саркастична нота. В цих рядках вчуваються інтонації, повторені на історично вищому ідейно-естетичному рівні через чотири десятки років у «Кавказі» (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками…
Гуде в Латії дзвін віщовийІ гасло всім к війні дає,Щоб всяк латинець був готовийК війні, в яку їх злость веде.Там крик, тут галас, там клепало,Тісниться люд і все тріщало.Війна в кровавих ризах тут;За нею рани, смерть, увіччя,Безбожность і безчоловіччяХвіст мантії її несуть. Для Януса, сердита бога – у стародавніх римлян Янус – бог часу, всякого початку і кінця, покровитель дверей і воріт, різних «входів» і «виходів». Зображувався у вигляді фігури з двома обличчями, зверненими в протилежні боки: старим – назад, в минуле; молодим – вперед, у майбутнє. В мирний час двері храму Януса в Римі були закриті, а під час війни відкривалися навстіж.
Була в Латії синагога,Збудована за давніх літДля Януса, сердита бога,Которий дивних був приміт:Він мав на голові дві тварі,Чи гарнії були, чи харі,Об тім Вергілій сам мовчить;Но в мирне врем’я запирався,Коли ж із храма показався,Якраз війна і закипить. [116] По дзвону вся латинь сунула,До храма з криком всі неслись,І навстяж двері одімкнула,І Янус вибіг, як харциз.Воєнна буря закрутила,Латинське серце замутила,Завзятость всякого бере;«Війни, війни!» – кричать, бажають,Пекельним пламенем палаютьІ молодеє і старе. [117] Латинці військо хоть зібрали,Та треба ж війську должносних,Які б на щотах класти знали,Які письменнійші із них.Уже ж се мусить всякий знати,Що військо треба харчовати,І воїн без вина – хом’як.Без битой голої копійки,Без сей прелесниці-злодійкиНе можна воювать ніяк. Були златиї дні Астреї – у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) – богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в «золотий вік», а коли настав «залізний вік» – покинула землю і стала зіркою на небі.
Фигляр – театральний блазень.
Обтекар – аптекар.
Гевальдигер – у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.
Шпигон – шпигун.
Були златії дні Астреї,І славний був тогді народ;Міняйлів брали в казначеї,А фіглярі писали щот,К роздачі порції – обтекар;Картьожник – хлібний добрий пекар,Гевальдигером – був шинькар,Вожатими – сліпці, каліки,Ораторами – недоріки,Шпигоном – з церкви паламар. [119] Всього не можна описати,В Латії що тогді було,Уже зволялося читати,Що в голові у них гуло.К війні хватались, поспішались,І сами о світі не знались,І все робили назворот:Що строїть треба, те ламали,Що треба кинуть, те ховали,Що класть в кишеню, клали в рот. [120] Нехай турбуються латинці,Готовляться проти троян,Нехай видумують гостинціЕнею нашому в із’ян.Загляньмо, Турн що коверзує,Троянцям рать яку готує,Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!Коли чи п’є – не проливає,Коли чи б’є – то вже влучає,Йому людей давить, як мух! [121] Та й видно, що не був в зневазі,Бо всі сусідні королькиПо просьбі, мовби по приказі,Позапаляючи люльки,Пішли в поход з своїм народом,З начинням, потрухом і плодом,Щоб Турнові допомагать:Не дать Енеєві женитись,Не дать в Латії поселитись,К чортам енейців всіх послать. Ардея – столичне рутульське місто.
Не хмара сонце заступила,Не вихор порохом вертить,Не галич чорна поле вкрила,Не буйний вітер се шумить.Се військо йде всіма шляхами,Се ратне брязкотить збруями,В Ардею –город поспіша.Стовп пороху під небо в’ється,Сама земля, здається, гнеться;Енею! де тепер душа? Мезентій тирренський – легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами. Тирренці – етруски.
Було полковник так Лубенський – Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.
Пропав і вал… – йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часів І. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом відвідала Полтаву, їй урочисто вручили ключі від цієї фортеці. На початку XIX ст. фортеця була ліквідована, а осілі від часу земляні вали перетворені на бульвари. У І. Котляревського «булевари» – на той час порівняно нове слово, вживалося ще в первісному його значенні (франц. boulevard: вал, насип). Пізніше так називали обладнані на міському валу місця для прогулянок, звичайно обсаджені деревами. Нар.: Пропав, як швед під Полтавою.
Мезентій наперед тірренськийПред страшним воїнством гряде;Було полковник так ЛубенськийКолись к Полтаві полк веде,Під земляні полтавські вали(Де шведи голови поклали)Полтаву-матушку спасать;Пропали шведи тут прочвари,Пропав і вал – а булевариДосталось нам тепер топтать. Байстрюк Авентій-попадич – союзник Турна Авентій народжений від нешлюбного зв'язку героя античних міфів Геркулеса і жриці Реї. Оскільки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентій «знакомого… пана внучок». У Вергілія Авентій (Авентін) вирушає в похід на бойовій колісниці у вояцькому обладунку Геркулеса.
За сим на бендюгах плететьсяБайстрюк Авентій –попадич,З своєю челяддю ведеться,Як з блюдолизами панич.Знакомого він пана внучок,Добродій песиків і сучокІ лошаків мінять охоч.Авентій був розбійник з пупку,Всіх тормошив, валяв на купку,Дивився бісом, гадом, сторч. Руччеє – хвацьке, проворне. Тут – травестійна двоїстість, змішування стародавніх і сучасних І. Котляревському греків, що жили на Україні. На українських землях ще з XV ст., після завоювання Греції турками-османами, виник ряд колоній греків-емігрантів. Близько 1656 р. значна грецька колонія виникла в Ніжині (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгівлею і після заснування колонії одержали від гетьмана Богдана Хмельницького право на вільну торгівлю як в Ніжині, так і по всій Україні. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свій магістрат. Зберігала свою окремішність грецька колонія і в'часи І. Котляревського. В «Енеїді» сучасні письменникові українські греки немов накладаються на стародавніх греків Вергілія. Маємо навіть не двоїсту, а троїсту травестію. Прізвища перелицьовуються на український і тут же на новогрецький лад. Замість Покотило (від імені героя Катілла – у Вергілія) – Покотиллос, замість Карась (від імені Караса – у Вергілія) – Караспуло.
Се гречеськії проскіноси – тут: гра слів. Проскіноси: 1) ті, що несуть, прапороносці, передові частини; 2) ті, що несуть, злодії.
Із Біломор'я все пендоси – Біломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому острові, служило місцем ув'язнення й заслання противників самодержавства та офіційної православної церкви, інколи – також небезпечних кримінальних злочинців. У довгому списку засланих у різні часи на Соловки немало грецьких імен. Наприклад, у XVII ст. на Соловки був засланий видатний церковний діяч грек Арсеній, звинувачений у єресі. В даному контексті Біломор'я – місце ув'язнення.
Мореа – південна частина Балканського півострова.
Дельта – півострів поблизу Босфора.
Кефалос , або Кефалонія – острів коло Греції.
Оливу, мило, риж, маслини – тут: олива – олія з плодів дерева такої самої назви, риж – рис, маслини – плоди.
І капама, кебаб калос – капама – вид тістечка (з грец. – К.); кебаб – печеня (з грец. – (К.). Калос – хороший. Тобто: капама, кебаб – хороші.
Тут військо кіннеє валилосьІ дуже руччеє було;Отаман звався Покотиллос,А асаул Караспуло.Се гречеськії проскіноси,Із Біломор’я все пендоси,З Мореа, Дельта, Кефалос;Везли з собою лагомини,Оливу, мило, риж, маслини,І капама, кебаб калос . Цекул – син бога вогню і ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник міста Пренести недалеко від Риму (тепер Палестріни). Тут – травестія на мотив української народної пісні «Гей на горі та женці жнуть» (див. коментар: III, 3). Воїнство Цекула уподібнене козацькому війську Сагайдачного і Дорошенка.
Цекул , пренестський коваленко,В Латію з військом также пхавсь;Так Сагайдачний з ДорошенкомКозацьким військом величавсь.Один з бунчуком перед раттю,Позаду другий п’яну браттюДонським нагаєм підганяв.Рядочком їхали гарненько,З люльок тютюн тягли смачненько,А хто на конику куняв. Мезап (у Вергілія – Мессап) – глава кількох етруських племен.
За сими плентавсь розбишака,Нептунів син, сподар Мезап,До бою був самий собакаІ лобом бився так, мов цап.Боєць, ярун і задирака,Стрілець, кулачник і рубака,І дужий був з його хлопак;В виски було кому як впнеться,Той насухо не оддереться;Такий ляхам був Желізняк. Галес – вождь італійських племен аврунків і осків, нащадок грецького царя Агамемнона, одного з головних персонажів циклу легенд про Троянську війну та «Іліади» Гомера.
Аврунці , аврунки – плем'я, яке заселяло південний Лацій, область у середній Італії.
Сидицяне , точніше сідіціни – народ у Кампанії (область на Півдні Італії).
Калесці – жителі міста на півдні Кампанії (нині м. Кальві).
Ситикуляне – жителі міста Сатиккул в Кампанії.
Другим шляхом, з другого боку,Агамемноненко ГалесЛетить, мов поспіша до срокуАбо к воді гарячий пес;Веде орду велику, многуРутульцеві на підпомогу;Тут люд був разних язиків:Були аврунці, сидицяне,Калесці і ситикулянеІ всяких-разних козаків. Іпполит (Іпполіт) – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Іпполіти.
За сими панськая дитина,Тезейович пан Іполит, –Надута, горда, зла личина,З великим воїнством валить.Се був панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив. Сіканці (сікули) – сіцілійці.
Аргавці (аргейці, аргосці) – жителі грецького міста Арголіди на півночі Пелепонесу; взагалі – греки.
Лабики – італійське плем'я, жителі міста Лабики в Лації.
Сакранці (сакрани) – плем'я в Лації.
Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялись.Вергілій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна. Камилла – італійська амазонка, ватажок загону вольськів (народність у стародавній Італії). Загинула від руки соратника Енея Аррунта.
Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела,Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва-цар Камілла,До пупа жінка, там – кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать. [132] Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила. [133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить. Частина п’ята Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).
Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець. [2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав. [3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла? [4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою напасть;Чрез тебе сили набираєм,Без тебе ж мусили б пропасть.Ти ослабівших укріпляєш,В тюрмі невинних утішаєш,Злодіїв снищами страшиш;Влюблених ти докупи зводиш,Злі замисли к добру приводиш,Пропав – од кого ти біжиш. Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.
Пелехатий – старий, запущений.
Енея мислі турбовали,Но сон таки своє бере;Тілесні сили в кім охляли,В тім дух не швидко, та замре.Еней заснув і бачить снище:Пред ним стоїть старий дідище,Обшитий весь очеретом;Він був собі ковтуноватий,Сідий, в космах і пелехатий,Зігнувсь, підпершися ціпком. [6] «Венерин сину! не жахайся, –Дід очеретяний сказав, –І в смуток дуже не вдавайся,Ти гіршії біди видав;Війни кривавой не страшися,А на олімпських положися,Вони все злеє оддалять.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками…
Гуде в Латії дзвін віщовийІ гасло всім к війні дає,Щоб всяк латинець був готовийК війні, в яку їх злость веде.Там крик, тут галас, там клепало,Тісниться люд і все тріщало.Війна в кровавих ризах тут;За нею рани, смерть, увіччя,Безбожность і безчоловіччяХвіст мантії її несуть. Для Януса, сердита бога – у стародавніх римлян Янус – бог часу, всякого початку і кінця, покровитель дверей і воріт, різних «входів» і «виходів». Зображувався у вигляді фігури з двома обличчями, зверненими в протилежні боки: старим – назад, в минуле; молодим – вперед, у майбутнє. В мирний час двері храму Януса в Римі були закриті, а під час війни відкривалися навстіж.
Була в Латії синагога,Збудована за давніх літДля Януса, сердита бога,Которий дивних був приміт:Він мав на голові дві тварі,Чи гарнії були, чи харі,Об тім Вергілій сам мовчить;Но в мирне врем’я запирався,Коли ж із храма показався,Якраз війна і закипить. [116] По дзвону вся латинь сунула,До храма з криком всі неслись,І навстяж двері одімкнула,І Янус вибіг, як харциз.Воєнна буря закрутила,Латинське серце замутила,Завзятость всякого бере;«Війни, війни!» – кричать, бажають,Пекельним пламенем палаютьІ молодеє і старе. [117] Латинці військо хоть зібрали,Та треба ж війську должносних,Які б на щотах класти знали,Які письменнійші із них.Уже ж се мусить всякий знати,Що військо треба харчовати,І воїн без вина – хом’як.Без битой голої копійки,Без сей прелесниці-злодійкиНе можна воювать ніяк. Були златиї дні Астреї – у стародавніх греків Астрея (мала ще ім'я Діке) – богиня справедливості, дочка Зевса і феміди. Жила на землі між людьми в «золотий вік», а коли настав «залізний вік» – покинула землю і стала зіркою на небі.
Фигляр – театральний блазень.
Обтекар – аптекар.
Гевальдигер – у російській армії офіцер, що виконував поліцейські функції. Посада запроваджена Петром І, скасована після реформи 1861 р.
Шпигон – шпигун.
Були златії дні Астреї,І славний був тогді народ;Міняйлів брали в казначеї,А фіглярі писали щот,К роздачі порції – обтекар;Картьожник – хлібний добрий пекар,Гевальдигером – був шинькар,Вожатими – сліпці, каліки,Ораторами – недоріки,Шпигоном – з церкви паламар. [119] Всього не можна описати,В Латії що тогді було,Уже зволялося читати,Що в голові у них гуло.К війні хватались, поспішались,І сами о світі не знались,І все робили назворот:Що строїть треба, те ламали,Що треба кинуть, те ховали,Що класть в кишеню, клали в рот. [120] Нехай турбуються латинці,Готовляться проти троян,Нехай видумують гостинціЕнею нашому в із’ян.Загляньмо, Турн що коверзує,Троянцям рать яку готує,Бо Турн і сам дзіндзівер-зух!Коли чи п’є – не проливає,Коли чи б’є – то вже влучає,Йому людей давить, як мух! [121] Та й видно, що не був в зневазі,Бо всі сусідні королькиПо просьбі, мовби по приказі,Позапаляючи люльки,Пішли в поход з своїм народом,З начинням, потрухом і плодом,Щоб Турнові допомагать:Не дать Енеєві женитись,Не дать в Латії поселитись,К чортам енейців всіх послать. Ардея – столичне рутульське місто.
Не хмара сонце заступила,Не вихор порохом вертить,Не галич чорна поле вкрила,Не буйний вітер се шумить.Се військо йде всіма шляхами,Се ратне брязкотить збруями,В Ардею –город поспіша.Стовп пороху під небо в’ється,Сама земля, здається, гнеться;Енею! де тепер душа? Мезентій тирренський – легендарний володар етруського міста Цере (Агілли). За жорстокість був вигнаний своїми співгромадянами. Тирренці – етруски.
Було полковник так Лубенський – Лубенський полк на чолі з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно підійшов на допомогу військам Петра І.
Пропав і вал… – йдеться про вали фортеці, в якій гарнізон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавської битви. Фортеця достояла до часів І. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II проїздом відвідала Полтаву, їй урочисто вручили ключі від цієї фортеці. На початку XIX ст. фортеця була ліквідована, а осілі від часу земляні вали перетворені на бульвари. У І. Котляревського «булевари» – на той час порівняно нове слово, вживалося ще в первісному його значенні (франц. boulevard: вал, насип). Пізніше так називали обладнані на міському валу місця для прогулянок, звичайно обсаджені деревами. Нар.: Пропав, як швед під Полтавою.
Мезентій наперед тірренськийПред страшним воїнством гряде;Було полковник так ЛубенськийКолись к Полтаві полк веде,Під земляні полтавські вали(Де шведи голови поклали)Полтаву-матушку спасать;Пропали шведи тут прочвари,Пропав і вал – а булевариДосталось нам тепер топтать. Байстрюк Авентій-попадич – союзник Турна Авентій народжений від нешлюбного зв'язку героя античних міфів Геркулеса і жриці Реї. Оскільки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авентій «знакомого… пана внучок». У Вергілія Авентій (Авентін) вирушає в похід на бойовій колісниці у вояцькому обладунку Геркулеса.
За сим на бендюгах плететьсяБайстрюк Авентій –попадич,З своєю челяддю ведеться,Як з блюдолизами панич.Знакомого він пана внучок,Добродій песиків і сучокІ лошаків мінять охоч.Авентій був розбійник з пупку,Всіх тормошив, валяв на купку,Дивився бісом, гадом, сторч. Руччеє – хвацьке, проворне. Тут – травестійна двоїстість, змішування стародавніх і сучасних І. Котляревському греків, що жили на Україні. На українських землях ще з XV ст., після завоювання Греції турками-османами, виник ряд колоній греків-емігрантів. Близько 1656 р. значна грецька колонія виникла в Ніжині (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торгівлею і після заснування колонії одержали від гетьмана Богдана Хмельницького право на вільну торгівлю як в Ніжині, так і по всій Україні. Трималися вони своєю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, свій магістрат. Зберігала свою окремішність грецька колонія і в'часи І. Котляревського. В «Енеїді» сучасні письменникові українські греки немов накладаються на стародавніх греків Вергілія. Маємо навіть не двоїсту, а троїсту травестію. Прізвища перелицьовуються на український і тут же на новогрецький лад. Замість Покотило (від імені героя Катілла – у Вергілія) – Покотиллос, замість Карась (від імені Караса – у Вергілія) – Караспуло.
Се гречеськії проскіноси – тут: гра слів. Проскіноси: 1) ті, що несуть, прапороносці, передові частини; 2) ті, що несуть, злодії.
Із Біломор'я все пендоси – Біломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому острові, служило місцем ув'язнення й заслання противників самодержавства та офіційної православної церкви, інколи – також небезпечних кримінальних злочинців. У довгому списку засланих у різні часи на Соловки немало грецьких імен. Наприклад, у XVII ст. на Соловки був засланий видатний церковний діяч грек Арсеній, звинувачений у єресі. В даному контексті Біломор'я – місце ув'язнення.
Мореа – південна частина Балканського півострова.
Дельта – півострів поблизу Босфора.
Кефалос , або Кефалонія – острів коло Греції.
Оливу, мило, риж, маслини – тут: олива – олія з плодів дерева такої самої назви, риж – рис, маслини – плоди.
І капама, кебаб калос – капама – вид тістечка (з грец. – К.); кебаб – печеня (з грец. – (К.). Калос – хороший. Тобто: капама, кебаб – хороші.
Тут військо кіннеє валилосьІ дуже руччеє було;Отаман звався Покотиллос,А асаул Караспуло.Се гречеськії проскіноси,Із Біломор’я все пендоси,З Мореа, Дельта, Кефалос;Везли з собою лагомини,Оливу, мило, риж, маслини,І капама, кебаб калос . Цекул – син бога вогню і ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник міста Пренести недалеко від Риму (тепер Палестріни). Тут – травестія на мотив української народної пісні «Гей на горі та женці жнуть» (див. коментар: III, 3). Воїнство Цекула уподібнене козацькому війську Сагайдачного і Дорошенка.
Цекул , пренестський коваленко,В Латію з військом также пхавсь;Так Сагайдачний з ДорошенкомКозацьким військом величавсь.Один з бунчуком перед раттю,Позаду другий п’яну браттюДонським нагаєм підганяв.Рядочком їхали гарненько,З люльок тютюн тягли смачненько,А хто на конику куняв. Мезап (у Вергілія – Мессап) – глава кількох етруських племен.
За сими плентавсь розбишака,Нептунів син, сподар Мезап,До бою був самий собакаІ лобом бився так, мов цап.Боєць, ярун і задирака,Стрілець, кулачник і рубака,І дужий був з його хлопак;В виски було кому як впнеться,Той насухо не оддереться;Такий ляхам був Желізняк. Галес – вождь італійських племен аврунків і осків, нащадок грецького царя Агамемнона, одного з головних персонажів циклу легенд про Троянську війну та «Іліади» Гомера.
Аврунці , аврунки – плем'я, яке заселяло південний Лацій, область у середній Італії.
Сидицяне , точніше сідіціни – народ у Кампанії (область на Півдні Італії).
Калесці – жителі міста на півдні Кампанії (нині м. Кальві).
Ситикуляне – жителі міста Сатиккул в Кампанії.
Другим шляхом, з другого боку,Агамемноненко ГалесЛетить, мов поспіша до срокуАбо к воді гарячий пес;Веде орду велику, многуРутульцеві на підпомогу;Тут люд був разних язиків:Були аврунці, сидицяне,Калесці і ситикулянеІ всяких-разних козаків. Іпполит (Іпполіт) – син афінського царя Тесея і цариці амазонок Іпполіти.
За сими панськая дитина,Тезейович пан Іполит, –Надута, горда, зла личина,З великим воїнством валить.Се був панич хороший, повний,Чорнявий, красний, сладкомовний,Що й мачуху був підкусив.Він не давав нікому спуску,Одних богинь мав на закуску,Брав часто там, де не просив. Сіканці (сікули) – сіцілійці.
Аргавці (аргейці, аргосці) – жителі грецького міста Арголіди на півночі Пелепонесу; взагалі – греки.
Лабики – італійське плем'я, жителі міста Лабики в Лації.
Сакранці (сакрани) – плем'я в Лації.
Не можна, далебі, злічити,Які народи тут плелись,І на папір сей положити,Як, з ким, коли, відкіль взялись.Вергілій, бач, не нам був рівня,А видно, що начухав тім’я,Поки дрібненько описав.Були рутульці і сіканці,Аргавці, лабики, сакранці,Були такі, що враг їх зна. Камилла – італійська амазонка, ватажок загону вольськів (народність у стародавній Італії). Загинула від руки соратника Енея Аррунта.
Тут ще наїзниця скакалаІ військо немале вела,Собою всіх людей лякалаІ все, мов помелом, мела;Ся звалась діва-цар Камілла,До пупа жінка, там – кобила,Кобилячу всю мала стать:Чотири ноги, хвіст з прикладом,Хвостом моргала, била задом,Могла і говорить і ржать. [132] Коли чував хто о Полкані,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила. [133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить. Частина п’ята Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).
Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець. [2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав. [3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла? [4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою напасть;Чрез тебе сили набираєм,Без тебе ж мусили б пропасть.Ти ослабівших укріпляєш,В тюрмі невинних утішаєш,Злодіїв снищами страшиш;Влюблених ти докупи зводиш,Злі замисли к добру приводиш,Пропав – од кого ти біжиш. Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.
Пелехатий – старий, запущений.
Енея мислі турбовали,Но сон таки своє бере;Тілесні сили в кім охляли,В тім дух не швидко, та замре.Еней заснув і бачить снище:Пред ним стоїть старий дідище,Обшитий весь очеретом;Він був собі ковтуноватий,Сідий, в космах і пелехатий,Зігнувсь, підпершися ціпком. [6] «Венерин сину! не жахайся, –Дід очеретяний сказав, –І в смуток дуже не вдавайся,Ти гіршії біди видав;Війни кривавой не страшися,А на олімпських положися,Вони все злеє оддалять.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33