д народної примовки: «За царя Хмеля, як людей була жменя», тобто дуже давно.
Се килим-самольот чудесний,За Хмеля виткався царя,Літа під облака небесні,До місяця і де зоря;Но можна стіл ним застилати,І перед ліжком простилати,І тарадайку закривать.Царівні буде він в пригоду,І то найбільш для того году,Як замуж прийдеться давать. Ось скатерть шльонськая нешпетна – тобто з Шльонська, Сілезії (див. коментар: II, 60).
Її у Липську добули – Липськ – Лейпціг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знамениті лейпцігські ярмарки відправлялися чумацькі валки з пшеницею, іншими товарами, а звідти привозили тканини, металеві вироби, предмети розкоші.
Ось скатерть шльонськая нешпетна,Її у Липську добули;Найбільше в тім вона прикметна,На стіл як тілько настелиІ загадай якої страви,То всякі вродяться потрави,Які на світі тілько єсть:Пивце, винце, медок, горілка,Рушник, ніж, ложка і тарілка.Цариці мусим сю піднесть. Либонь, достались од пендосів – пендоси (від новогрец. – п'ять) – лайливе прозвище греків. Троянські посли розподіляють між членами царської родини три подарунки, які звичайно дарує добрий чарівник казковому героєві; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-скороходи або самоходи. Не випадково – першій Лависі, яка незабаром стане причиною великих незгод і війни. Натяк посла на майбутнє заміжжя Лависі підхопить у своїй відповіді Латин ( «…може і в рідню вступлю»).
А се сап’янці-самоходи,Що в них ходив іще Адам;В стариннії пошиті годи,Не знаю, як достались нам;Либонь, достались од пендосів,Що в Трої нам утерли носів,Про те Еней зна молодець;Сю вещ, як рідку і старинну,Підносимо царю Латину,З поклоном низьким, на ралець». [51] Цариця, цар, дочка ЛавинаЗглядалися проміж себе,Із рота покотилась слина,До себе всякий і гребеЯкі достались їм подарки,Насилу обійшлось без сварки;Як ось Латин сказав послам:«Скажіте вашому Енею,Латин із цілою сім’єю,Крий боже, як всі раді вам. Хазяйка добра, пряха, швачка – вища оцінка батьками, рідними, близькими дівчини на виданні. Похвала «хазяйка добра» недарма далі конкретизується словами «пряха, швачка». Швачка включає в себе також поняття «добра вишивальниця» (в народній поезії «шити-вишивати» – синонімічна пара; напр.: «Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця»). В умовах патріархального укладу з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялися господарем та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт – навесні та взимку. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок.
І вся моя маєтность рада,Що бог вас навернув сюди;Мні мила ваша вся громада,Я не пущу вас нікуди;Прошу Енею покланятисьІ хліба-солі не цуратись,Кусок остатній розділю.Дочка у мене одиначка,Хазяйка добра, пряха, швачка,То може і в рідню вступлю». Шпундрі з буряками – свиняча грудинка, в інших рецептах – порібрина (частина туші, що прилягає до ребер), підсмажена з цибулею на сковороді, а потім зварена в буряковому квасі разом з нарізаними буряками і заправлена борошном.
Потрух в юшці – страва. Спосіб приготування: «Гусячі лапки, крила, печінку, нирки, пупки скласти в каструлю і варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулі, зернистих ячних крупів і подавати» (Маркевич. – С. 159).
Каплуни – відгодовані на заріз вихолощені півні.
З отрібки баба, шарпанина – тобто бабка з нутрощів тварини чи птиці, приготовлених в макітрі особливим способом з відповідними для цього спеціями.
Шарпанина – в «Лексиконе малороссийском» М. Гоголя читаємо: «Шарпанина – приправлена сушена риба» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 501). Інше і більш широке пояснення дає М. Маркевич: «Шарпанина. Відварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кістки, нарізати шматочками, покласти ці шматочки на сковороду, розвести рідко пшеничне тісто в тому ж бульйоні, покласти в тісто піджареної на олії цибулі, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потім поставити в духову піч і коли буде готове – подавати» (Маркевич. – С. 151).
Крохналь – крохмаль, тут у значенні: кисіль.
І зараз попросив до столуЛатин Енеєвих бояр,Пили горілку до ізволуІ їли бублики, кав’яр;Був борщ до шпундрів з буряками,А в юшці потрух з галушками,Потім до соку каплуни;З отрібки баба, шарпанина,Печена з часником свинина,Крохналь, який їдять пани. «Заморські вина» на обіді Латина – звичайні домашні настойки, одначе приготовлені на привозних південних фруктах.
Сикизка – настойка на сикизі, тобто інжирі. Сушений інжир, фиги – поширений на Україні в давні часи привозний продукт, ласощі; один з предметів чумацького промислу.
Деренівка – настойка на дерені, інакше – кизилі. Ягідне дерево, росте на півдні України.
Айвовка – настойка на айві.
Першою названа настойка на більш цінній ягоді, далі – дешевші.
На віват – з мущирів стріляли. – мужчир (мортира) – гармата з коротким дулом, з неї вели навісний вогонь, як з нинішнього міномета. Мужчири також служили для салютів під час урочистостей. Мужчирі малого калібру служили в господарстві ступами (див. коментар: III, 71).
Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор «музику» свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, інколи з фейєрверком, тушами оркестрів, заздравними хорами-кантами «многая лета».
В обід пили заморські вина,Не можна всіх їх розказать,Бо потече із рота слинаУ декого, як описать:Пили сикизку, деренівкуІ кримську вкусную дулівку,Що то айвовкою зовуть.На віват – з мущирів стріляли, Туш – грімко трубачі іграли,А многоліт – дяки ревуть! Лубенського шмат короваю – «Коровай – весільний хліб. Робиться як звичайна хлібина, тільки більша за розміром; потім на неї накладаються виліплені з цього ж таки тіста та випечені як і хлібина шишечки, голуби, вензелі та ін. Знамениті короваї лубенські» (Маркевич. – С. 156). Як у першому подарунку троянців, так і в першому подарунку Латина – натяк на бажаність шлюбу Енея та Лависі.
Корито опішнянських слив – Опішня нині – селище міського типу Зінківського району Полтавської області.
Полтавських пундиків пряжених – спосіб приготування пряжених пундиків: «Взяти пшеничного кислого тіста, розкачати коржиками, піджарити цибулю на олії, перекласти коржики цією цибулею шарів у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в піч, коли готові – вийняти, змазати олією і подавать» (Маркевич. – С. 158).
Далі називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилівка) та чим кожне з них славиться.
Латин по царському звичаюЕнею дари одрядив: Лубенського шмат короваю,Корито опішнянських слив,Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряженихІ гусячих п’ять кіп яєць;Рогатого скота з Лип’янки ,Сивухи відер з п’ять Будянки ,Сто решетилівських овець. [56] Латин старий і полигавсяЗ Енеєм нашим молодцем,Еней і зятем називався, –Но діло краситься кінцем!Еней по щастю без поміхиВдавався в жарти, ігри, сміхи,А о Юноні і забув,Його котора не любилаІ скрізь за ним, де був, слідила,Нігде од неї не ввильнув. [57] Ірися, цьохля проклятуща,Завзятійша од всіх брехух,Олімпська мчалка невсипуща,Крикливійша із щебетух,Прийшла, Юноні розказала,Енея як Латинь приймала,Який між ними єсть уклад:Еней за тестя мав Латина,А сей Енея як за сина,І у дочки з Енеєм лад. Ого! провчу я висікаку – висікака – тут у значенні: вискочка, нахаба.
«Еге! – Юнона закричала. –Поганець як же розібрав!Я нарошно йому спускала,А він і ноги розіклав!Ого! провчу я висікакуІ перцю дам йому, і маку,Потямить, якова-то я.Проллю троянську кров, латинську,Вмішаю Турна скурвасинську,Я наварю їм киселя». І на! через штафет… – тобто в листі, посланому естафетою, через гінців, які передають листа з рук в руки.
Щоб фурію він Тезифону – у римській міфології фурії – богині помсти, які переслідували людей за провини.
Берлин – карета для далеких подорожей.
Дормез – (франц. dormіг – спати) – м'яка карета, пристосована для спання в дорозі.
Ридван – велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 – 12-ма кіньми.
Портшез (франц. рогtег – носити і сhaisе – стілець) – легке переносне крісло, в якому можна сидіти напівлежачи.
Перекладні – на державних (казенних) дорогах екіпажі, в які на кожній станції (приблизно через десять – п'ятнадцять кілометрів) впрягали свіжих коней і міняли візника. Плату брали і за кількість прогонів, і за швидкість.
То б заплатив на три прогони – тобто оплатити дорожні витрати у потрійному розмірі, щоб на кожній станції обслуговували в першу чергу, давали кращих коней і везли якомога швидше.
І на! через штафет к ПлутонуЗа підписом своїм приказ,Щоб фурію він ТезіфонуПослав к Юноні той же час;Щоб ні в берлині, ні в дормезі,І ні в ридвані, ні в портшезі,А бігла б на перекладних;Щоб не було в путі препони,То б заплатив на три прогони,Щоб на Олімп вродилась вмиг. Лепорт – рапорт.
Гайдуки – слуги в маєтках великих магнатів, також придворна охорона.
Прибігла фурія із пекла,Яхиднійша од всіх відьом,Зла, хитра, злобная, запекла,Робила з себе скрізь содом.Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,З великим треском, свистом, гуком,Зробила об собі лепорт.Якраз її взяли гайдукиІ повели в терем під руки,Хоть так страшна була, як чорт. [61] «Здорова, люба, мила доню, –Юнона в радощах кричить, –До мене швидче, Тезифоню!» –І ціловать її біжить.«Сідай, голубко! – як ся маєш?Чи пса троянського ти знаєш?Тепер к Латину завітав,І крутить там, як в Карфагені;Достанеться дочці і нені,Латин щоб в дурні не попав. [62] Ввесь знає світ, що я не злобна,Людей губити не люблю;Но річ така богоугодна,Коли Енея погублю.Зроби ти похорон з весілля,Задай ти добре всім похмілля,Хотьби побрали всіх чорти:Амату, Турна і Латина,Енея, гадового сина,Пужни по-своєму їх ти!» [63] «Я наймичка твоя покорна, –Ревнула фурія, як грім, –На всяку хіть твою неспорна,Сама троянців всіх поїм;Амату з Турном я з’єднаюІ сим Енея укараю,Латину ж в тім’я дур пущу;Побачать то боги і люде,Що з сватання добра не буде,Всіх, всіх в шматочки потрощу». Як йшла черідка вечерочком – увечері, коли пастухи женуть череду з поля і люди розбирають корів по дворах, піднімається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непоміченим.
І перекинулась клубочком,Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;Як йшла черідка вечерочком,К Аматі шусть – як там була!Смутна Амата пір’я драла,Слізки ронила і вздихала,Що Турн-князьок не буде зять;Кляла Лавинії родини,Кляла кумів, кляла хрестини,Та що ж? – проти ріжна не прать. [65] Яга, під пелену підкравшись,Гадюкой в серце поповзла,По всіх куточках позвивавшись,В Аматі рай собі найшла.В стравлену її утробуНаклала злості, мовби бобу;Амата стала не своя;Сердита лаяла, кричала,Себе, Латина проклиналаІ всім давала тришия. Турн, по воєнному звичаю, з горілкою напившись чаю – в образі Турна втілено окремі характерні риси армійського офіцера тієї доби. Нагадаємо, що четверту частину «Енеїди» І. Котляревський написав, перебуваючи на армійській службі.
Потім і Турна навістилаПресуча, лютая яга;І із сього князька зробилаЕнею лишнього врага.Турн, по воєнному звичаю,З горілкою напившись чаю,Сказать попросту, п’яний спав;Яга тихенько підступилаІ люте снище підпустила,Що Турн о тім не помишляв. [67] Йому, бач, сонному верзлося,Буцім Анхізове дитяЗ Лавинією десь зійшлосяІ женихалось не шутя:Буцім з Лависей обнімався,Буцім до пазухи добрався,Буцім і перстень з пальця зняв;Лавися перше мов пручалась,А послі мов угамовалась,І їй буцім Еней сказав: [68] «Лависю, милеє кохання!Ти бачиш, як тебе люблю:Но що се наше женихання,Коли тебе навік гублю?Рутулець Турн тебе вже свата,За ним, бач, тягне і Амата,І ти в йому находиш смак.До кого хіть ти більшу маєш,Скажи, кого з нас вибираєш?Нехай я згину, неборак!» [69] «Живи, Енеєчку мій милий, –Царівна сей дала одвіт, –Для мене завжди Турн остилий,Очам моїм один ти світ!Тебе коли я не побачу,То день той і годину трачу,Моє ти щастя, животи;Турн швидче нагле околіє,Ніж, дурень, мною завладіє,Я вся – твоя, і пан мій – ти!» [70] Тут Турн без пам’яті схватився,Стояв, як в землю вритий стовп;Од злості, з хмелю ввесь трусивсяІ сна од яву не розчовп:«Кого? – мене; і хто? – троянець!Голяк, втікач, приплентач, ланець!Звести? – Лавинію однять?Не князь я! – гірше шмаровоза,І дам собі урізать носа,Коли Еней Латину зять. На кіл Амату пасажу – посадити на кіл (на палю) – смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, «бидла». А тут – особа царської крові, та ще й жінка.
У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями – запорожцями, гайдамаками.
Лавися шмат не для харциза,Який пройдисвіт єсть Еней;А то – і ти, голубко сиза,Ізгинеш од руки моєй!Я всіх поставлю вверх ногами,Не подарую вас душами,А більш Енею докажу.Латина же, старого діда,Прижму незгірше, як сусіда,На кіл Амату посаджу». Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву – виклику на поєдинок – у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: «Образа не досягає мудреця». Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці «Енеїди» для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 – 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII – початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
Се килим-самольот чудесний,За Хмеля виткався царя,Літа під облака небесні,До місяця і де зоря;Но можна стіл ним застилати,І перед ліжком простилати,І тарадайку закривать.Царівні буде він в пригоду,І то найбільш для того году,Як замуж прийдеться давать. Ось скатерть шльонськая нешпетна – тобто з Шльонська, Сілезії (див. коментар: II, 60).
Її у Липську добули – Липськ – Лейпціг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знамениті лейпцігські ярмарки відправлялися чумацькі валки з пшеницею, іншими товарами, а звідти привозили тканини, металеві вироби, предмети розкоші.
Ось скатерть шльонськая нешпетна,Її у Липську добули;Найбільше в тім вона прикметна,На стіл як тілько настелиІ загадай якої страви,То всякі вродяться потрави,Які на світі тілько єсть:Пивце, винце, медок, горілка,Рушник, ніж, ложка і тарілка.Цариці мусим сю піднесть. Либонь, достались од пендосів – пендоси (від новогрец. – п'ять) – лайливе прозвище греків. Троянські посли розподіляють між членами царської родини три подарунки, які звичайно дарує добрий чарівник казковому героєві; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-скороходи або самоходи. Не випадково – першій Лависі, яка незабаром стане причиною великих незгод і війни. Натяк посла на майбутнє заміжжя Лависі підхопить у своїй відповіді Латин ( «…може і в рідню вступлю»).
А се сап’янці-самоходи,Що в них ходив іще Адам;В стариннії пошиті годи,Не знаю, як достались нам;Либонь, достались од пендосів,Що в Трої нам утерли носів,Про те Еней зна молодець;Сю вещ, як рідку і старинну,Підносимо царю Латину,З поклоном низьким, на ралець». [51] Цариця, цар, дочка ЛавинаЗглядалися проміж себе,Із рота покотилась слина,До себе всякий і гребеЯкі достались їм подарки,Насилу обійшлось без сварки;Як ось Латин сказав послам:«Скажіте вашому Енею,Латин із цілою сім’єю,Крий боже, як всі раді вам. Хазяйка добра, пряха, швачка – вища оцінка батьками, рідними, близькими дівчини на виданні. Похвала «хазяйка добра» недарма далі конкретизується словами «пряха, швачка». Швачка включає в себе також поняття «добра вишивальниця» (в народній поезії «шити-вишивати» – синонімічна пара; напр.: «Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця»). В умовах патріархального укладу з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялися господарем та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт – навесні та взимку. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок.
І вся моя маєтность рада,Що бог вас навернув сюди;Мні мила ваша вся громада,Я не пущу вас нікуди;Прошу Енею покланятисьІ хліба-солі не цуратись,Кусок остатній розділю.Дочка у мене одиначка,Хазяйка добра, пряха, швачка,То може і в рідню вступлю». Шпундрі з буряками – свиняча грудинка, в інших рецептах – порібрина (частина туші, що прилягає до ребер), підсмажена з цибулею на сковороді, а потім зварена в буряковому квасі разом з нарізаними буряками і заправлена борошном.
Потрух в юшці – страва. Спосіб приготування: «Гусячі лапки, крила, печінку, нирки, пупки скласти в каструлю і варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулі, зернистих ячних крупів і подавати» (Маркевич. – С. 159).
Каплуни – відгодовані на заріз вихолощені півні.
З отрібки баба, шарпанина – тобто бабка з нутрощів тварини чи птиці, приготовлених в макітрі особливим способом з відповідними для цього спеціями.
Шарпанина – в «Лексиконе малороссийском» М. Гоголя читаємо: «Шарпанина – приправлена сушена риба» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 501). Інше і більш широке пояснення дає М. Маркевич: «Шарпанина. Відварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кістки, нарізати шматочками, покласти ці шматочки на сковороду, розвести рідко пшеничне тісто в тому ж бульйоні, покласти в тісто піджареної на олії цибулі, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потім поставити в духову піч і коли буде готове – подавати» (Маркевич. – С. 151).
Крохналь – крохмаль, тут у значенні: кисіль.
І зараз попросив до столуЛатин Енеєвих бояр,Пили горілку до ізволуІ їли бублики, кав’яр;Був борщ до шпундрів з буряками,А в юшці потрух з галушками,Потім до соку каплуни;З отрібки баба, шарпанина,Печена з часником свинина,Крохналь, який їдять пани. «Заморські вина» на обіді Латина – звичайні домашні настойки, одначе приготовлені на привозних південних фруктах.
Сикизка – настойка на сикизі, тобто інжирі. Сушений інжир, фиги – поширений на Україні в давні часи привозний продукт, ласощі; один з предметів чумацького промислу.
Деренівка – настойка на дерені, інакше – кизилі. Ягідне дерево, росте на півдні України.
Айвовка – настойка на айві.
Першою названа настойка на більш цінній ягоді, далі – дешевші.
На віват – з мущирів стріляли. – мужчир (мортира) – гармата з коротким дулом, з неї вели навісний вогонь, як з нинішнього міномета. Мужчири також служили для салютів під час урочистостей. Мужчирі малого калібру служили в господарстві ступами (див. коментар: III, 71).
Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор «музику» свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, інколи з фейєрверком, тушами оркестрів, заздравними хорами-кантами «многая лета».
В обід пили заморські вина,Не можна всіх їх розказать,Бо потече із рота слинаУ декого, як описать:Пили сикизку, деренівкуІ кримську вкусную дулівку,Що то айвовкою зовуть.На віват – з мущирів стріляли, Туш – грімко трубачі іграли,А многоліт – дяки ревуть! Лубенського шмат короваю – «Коровай – весільний хліб. Робиться як звичайна хлібина, тільки більша за розміром; потім на неї накладаються виліплені з цього ж таки тіста та випечені як і хлібина шишечки, голуби, вензелі та ін. Знамениті короваї лубенські» (Маркевич. – С. 156). Як у першому подарунку троянців, так і в першому подарунку Латина – натяк на бажаність шлюбу Енея та Лависі.
Корито опішнянських слив – Опішня нині – селище міського типу Зінківського району Полтавської області.
Полтавських пундиків пряжених – спосіб приготування пряжених пундиків: «Взяти пшеничного кислого тіста, розкачати коржиками, піджарити цибулю на олії, перекласти коржики цією цибулею шарів у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в піч, коли готові – вийняти, змазати олією і подавать» (Маркевич. – С. 158).
Далі називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилівка) та чим кожне з них славиться.
Латин по царському звичаюЕнею дари одрядив: Лубенського шмат короваю,Корито опішнянських слив,Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряженихІ гусячих п’ять кіп яєць;Рогатого скота з Лип’янки ,Сивухи відер з п’ять Будянки ,Сто решетилівських овець. [56] Латин старий і полигавсяЗ Енеєм нашим молодцем,Еней і зятем називався, –Но діло краситься кінцем!Еней по щастю без поміхиВдавався в жарти, ігри, сміхи,А о Юноні і забув,Його котора не любилаІ скрізь за ним, де був, слідила,Нігде од неї не ввильнув. [57] Ірися, цьохля проклятуща,Завзятійша од всіх брехух,Олімпська мчалка невсипуща,Крикливійша із щебетух,Прийшла, Юноні розказала,Енея як Латинь приймала,Який між ними єсть уклад:Еней за тестя мав Латина,А сей Енея як за сина,І у дочки з Енеєм лад. Ого! провчу я висікаку – висікака – тут у значенні: вискочка, нахаба.
«Еге! – Юнона закричала. –Поганець як же розібрав!Я нарошно йому спускала,А він і ноги розіклав!Ого! провчу я висікакуІ перцю дам йому, і маку,Потямить, якова-то я.Проллю троянську кров, латинську,Вмішаю Турна скурвасинську,Я наварю їм киселя». І на! через штафет… – тобто в листі, посланому естафетою, через гінців, які передають листа з рук в руки.
Щоб фурію він Тезифону – у римській міфології фурії – богині помсти, які переслідували людей за провини.
Берлин – карета для далеких подорожей.
Дормез – (франц. dormіг – спати) – м'яка карета, пристосована для спання в дорозі.
Ридван – велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 – 12-ма кіньми.
Портшез (франц. рогtег – носити і сhaisе – стілець) – легке переносне крісло, в якому можна сидіти напівлежачи.
Перекладні – на державних (казенних) дорогах екіпажі, в які на кожній станції (приблизно через десять – п'ятнадцять кілометрів) впрягали свіжих коней і міняли візника. Плату брали і за кількість прогонів, і за швидкість.
То б заплатив на три прогони – тобто оплатити дорожні витрати у потрійному розмірі, щоб на кожній станції обслуговували в першу чергу, давали кращих коней і везли якомога швидше.
І на! через штафет к ПлутонуЗа підписом своїм приказ,Щоб фурію він ТезіфонуПослав к Юноні той же час;Щоб ні в берлині, ні в дормезі,І ні в ридвані, ні в портшезі,А бігла б на перекладних;Щоб не було в путі препони,То б заплатив на три прогони,Щоб на Олімп вродилась вмиг. Лепорт – рапорт.
Гайдуки – слуги в маєтках великих магнатів, також придворна охорона.
Прибігла фурія із пекла,Яхиднійша од всіх відьом,Зла, хитра, злобная, запекла,Робила з себе скрізь содом.Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,З великим треском, свистом, гуком,Зробила об собі лепорт.Якраз її взяли гайдукиІ повели в терем під руки,Хоть так страшна була, як чорт. [61] «Здорова, люба, мила доню, –Юнона в радощах кричить, –До мене швидче, Тезифоню!» –І ціловать її біжить.«Сідай, голубко! – як ся маєш?Чи пса троянського ти знаєш?Тепер к Латину завітав,І крутить там, як в Карфагені;Достанеться дочці і нені,Латин щоб в дурні не попав. [62] Ввесь знає світ, що я не злобна,Людей губити не люблю;Но річ така богоугодна,Коли Енея погублю.Зроби ти похорон з весілля,Задай ти добре всім похмілля,Хотьби побрали всіх чорти:Амату, Турна і Латина,Енея, гадового сина,Пужни по-своєму їх ти!» [63] «Я наймичка твоя покорна, –Ревнула фурія, як грім, –На всяку хіть твою неспорна,Сама троянців всіх поїм;Амату з Турном я з’єднаюІ сим Енея укараю,Латину ж в тім’я дур пущу;Побачать то боги і люде,Що з сватання добра не буде,Всіх, всіх в шматочки потрощу». Як йшла черідка вечерочком – увечері, коли пастухи женуть череду з поля і люди розбирають корів по дворах, піднімається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непоміченим.
І перекинулась клубочком,Кіть-кіть з Олімпа, як стріла;Як йшла черідка вечерочком,К Аматі шусть – як там була!Смутна Амата пір’я драла,Слізки ронила і вздихала,Що Турн-князьок не буде зять;Кляла Лавинії родини,Кляла кумів, кляла хрестини,Та що ж? – проти ріжна не прать. [65] Яга, під пелену підкравшись,Гадюкой в серце поповзла,По всіх куточках позвивавшись,В Аматі рай собі найшла.В стравлену її утробуНаклала злості, мовби бобу;Амата стала не своя;Сердита лаяла, кричала,Себе, Латина проклиналаІ всім давала тришия. Турн, по воєнному звичаю, з горілкою напившись чаю – в образі Турна втілено окремі характерні риси армійського офіцера тієї доби. Нагадаємо, що четверту частину «Енеїди» І. Котляревський написав, перебуваючи на армійській службі.
Потім і Турна навістилаПресуча, лютая яга;І із сього князька зробилаЕнею лишнього врага.Турн, по воєнному звичаю,З горілкою напившись чаю,Сказать попросту, п’яний спав;Яга тихенько підступилаІ люте снище підпустила,Що Турн о тім не помишляв. [67] Йому, бач, сонному верзлося,Буцім Анхізове дитяЗ Лавинією десь зійшлосяІ женихалось не шутя:Буцім з Лависей обнімався,Буцім до пазухи добрався,Буцім і перстень з пальця зняв;Лавися перше мов пручалась,А послі мов угамовалась,І їй буцім Еней сказав: [68] «Лависю, милеє кохання!Ти бачиш, як тебе люблю:Но що се наше женихання,Коли тебе навік гублю?Рутулець Турн тебе вже свата,За ним, бач, тягне і Амата,І ти в йому находиш смак.До кого хіть ти більшу маєш,Скажи, кого з нас вибираєш?Нехай я згину, неборак!» [69] «Живи, Енеєчку мій милий, –Царівна сей дала одвіт, –Для мене завжди Турн остилий,Очам моїм один ти світ!Тебе коли я не побачу,То день той і годину трачу,Моє ти щастя, животи;Турн швидче нагле околіє,Ніж, дурень, мною завладіє,Я вся – твоя, і пан мій – ти!» [70] Тут Турн без пам’яті схватився,Стояв, як в землю вритий стовп;Од злості, з хмелю ввесь трусивсяІ сна од яву не розчовп:«Кого? – мене; і хто? – троянець!Голяк, втікач, приплентач, ланець!Звести? – Лавинію однять?Не князь я! – гірше шмаровоза,І дам собі урізать носа,Коли Еней Латину зять. На кіл Амату пасажу – посадити на кіл (на палю) – смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, «бидла». А тут – особа царської крові, та ще й жінка.
У добу феодалізму самому способові смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повішення для провідних організаторів повстання декабристів 1825 р. сприймалася тодішнім суспільством і самими засудженими дворянськими революціонерами як приниження їхньої гідності, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публічно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта під час розправи над захопленими повстанцями – запорожцями, гайдамаками.
Лавися шмат не для харциза,Який пройдисвіт єсть Еней;А то – і ти, голубко сиза,Ізгинеш од руки моєй!Я всіх поставлю вверх ногами,Не подарую вас душами,А більш Енею докажу.Латина же, старого діда,Прижму незгірше, як сусіда,На кіл Амату посаджу». Турн викликає на поєдинок Енея і царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву – виклику на поєдинок – у Вергілія немає і не могло бути, оскільки, згідно з поглядами стародавніх греків і римлян, честь у громадянина могла відняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергілія, римський філософ Сенека говорив: «Образа не досягає мудреця». Еней з Турном сходяться на поєдинок в кінці «Енеїди» для того, щоб уникнути зайвого пролиття крові воюючих сторін. Це зовсім не те, що поєдинок честі. Подібні поєдинки на полі битви були звичайним явищем, причому втеча від сильнішого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 – 70). Поєдинки честі з'явилися, мабуть, у рицарські часи. Особливого поширення набули у XVIII – початку XIX ст. у дворянському та офіцерському середовищі. Турн викликає на дуель Енея і Латина згідно з добре відомим у ту пору ритуалом. Він пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33