Вже метелики літають,
Дні зимові відлітають,
Перші квіти прозирають
Крізь сніжок.
В Лісі горлиця туркоче,
Синій пролісок мигоче,
Наче вискочити хоче
На лужок.
Бджоли крильця розправляють,
Тепле сонечко вітають,
Буде літо – всі це знають -
Буде й мед.
Вінні-Пух сидить, міркує,
Все те бачить, все те чує
І свіженький мед смакує
Наперед.
Бо весна іде полями,
Сипле жайворон піснями,
А дзвіночки під дубами
Дзень та дзень.
І зозуля закувала,
І водичка задзюрчала,
І весна всіх привітала:
"Добрий день!"
Сонце сяє-припікає,
Вінні-Пух сидить, куняє,
А довкола все буяє,
Все цвіте.
Вінні-Пух про літо мріє.
Хай з ним кожен порадіє
І міцніє, й не товстіє,
І росте.
– Здоров, Пуше! – сказав Кролик.
– Привіт, Кролику,– відповів замріяний Пух.
– Ти сам придумав цю пісеньку?
– Еге, я її начебто придумав,– сказав Пух.– Не те щоб я умів по-справжньому думати,– додав він скромно,– і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.
– Угу,– сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.– Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?
– Ні,– сказав Пух.– Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.
– Тигра нам ні до чого.
– Еге, – сказав Пух.– Я й сам так подумав.
– А Паця ти бачив?
– Бачив, – сказав Пух. – Мабуть, він теж ні до чого? – спитав він догідливе.
– Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.
– Він бачив мене,– сказав Пух.
Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.
– Завдання просте,– сказав він, – треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці ?
– А що ж він робить?
– Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?
– Можу, – сказав Пух. – Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок – невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...
– Так, так,– сказав Кролик,– усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?
– Та бач,– сказав Пух,– об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.
– А в чверть на дванадцяту?
– Та бач... – почав був знову Пух.
– А о пів на дванадцяту?
– Точно,– сказав Пух.– О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.
І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду – бачив, увечері – бачив, перед сніданком – бачив, одразу після сніданку – бачив, а тоді – "Ну, Пуше, до побачення" – і Крістофер Робін зникає на весь ранок.
– Ото ж бо,– сказав Кролик.– А куди?
– Ну, може, він щось шукає.
– А що? – спитав Кролик.
– Я саме про це й хотів сказати,– мовив Пух. – Мабуть, він шукає отого...
– Плямистого або травоїдного Скоровернуса?
– Еге, – сказав Пух. – Когось із них. Якщо його немає на місці.
Кролик суворо глянув на Вінні-Пуха:
– Здається, нічого путнього від тебе не доб'єшся,– сказав він.
– Ні! – сказав Пух. – Але я стараюся,– додав він покірно.
Кролик подякував йому за старання і сказав, що зараз він, Кролик, мусить провідати Іа, і Пух, якщо хоче, може піти з ним.
Але Пух, який відчув, що на нього "нападає" новий куплет пісеньки, квапливо попрощався з Кроликом і сказав, що він, Пух, має почекати Паця. І Кролик подався далі.
Але трапилося так, що першим побачив Паця не Пух, а саме Кролик.
Паць прокинувся цього ранку мало не вдосвіта й вирішив нарвати собі букетик фіалок, а коли він нарвав букетика й поставив його в мальоване горнятко посеред своєї хатки, йому раптом спало на думку, що ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок для Іа. І що більше він про це думав, то глибше відчував, як то сумно бути віслюком, котрому ніхто жодного разу в житті не нарвав навіть пучечка фіалок. І він знову помчав на галявинку, повторюючи сам до себе: "Іа – фіалки", "Фіалки – Іа",– щоб не забути. Бо такий уже сьогодні був день!
Паць нарвав великий-превеликий букет фіалок. Він щохвилини їх нюхав і почував себе невимовне щасливим, швиденько прямуючи туди, де мав звичку пастися Іа.
– Доброго ранку, Іа! – почав Паць трохи нерішуче, бо Іа був чимось зайнятий.
Іа підняв ногу й помахав Пацеві, щоб він ішов геть.
– Завтра,– сказав Іа.– Або післязавтра.
Паць підступив трохи ближче – поглянути в чому справа. На землі перед Іа лежали три палички, на які він уважно дивився. Дві палички з одного краю сходилися кінцями, із другого – розходились, а третя лежала на них поперек. Паць подумав, що то, мабуть, якась Пастка.
– Ой Іа,– знов почав він,– а я...
– Це маленький Пацик? – спитав Іа, не відриваючи очей від своїх паличок.
– Я, Іа, і я...
– Ти знаєш, що це таке?
– Ні,– сказав Паць.
– Це – А .
– О! – сказав Паць.
– Ніяке не О ! Це – А ! – суворо промовив Іа.– Ти що, недочуваєш? Чи, може, ти вченіший за Крістофера Робіна?
– Так,– сказав Паць.– Тобто, ні,– хутенько виправився він і підступив іще ближче.
– Крістофер Робін сказав, що це – А , отже, воно А є і буде. Принаймні доти, доки на нього хтось не наступить,– додав ще суворіше Іа.
Паць відскочив назад і понюхав свої фіалки.
– А ти знаєш, що означає А , маленький Пацику?
– Ні, Іа, не знаю.
– Воно означає Мудрість, воно означає Освіту, воно означає геть усі науки, про які ні Пух, ні ти не маєте навіть уявлення. Ось що означає А !
– О! – знову сказав Паць.– Тобто я хотів сказати "Он як!" – квапливо виправився він.
– Слухай мене, маленький Пацику. У цьому Лісі товчеться казна-скільки різних та всяких, і всі вони кажуть: "Ну, Іа – це ж тільки Іа, він просто осел, на нього можна не зважати". Вони тут швендяють туди й сюди і кажуть: "Ха-ха-ха!" Але що вони знають про А? Нічого! Для них це просто три палички. Зате для Освічених , завваж це собі, маленький Пацику, для Освічених – я не кажу про Пухів та Паців – це знаменита й могутня буква А. Так, так,– додав він,– це тобі не якась дурниця, що про неї знає кожен у Лісі.
Паць занепокоєно відступив іще далі назад і озирнувся, шукаючи допомоги:
– А ось і Кролик,– сказав він весело.– Привіт, Кролику!
Кролик поважно наблизився до них, мовчки кивнув Пацеві й сказав: "Привіт, Іа",– тоном, який недвозначно свідчив, що не пізніше як за дві хвилини він скаже: "Бувай здоров".
– Іа, в мене до тебе лише одне запитання: що робить Крістофер Робін останніми днями вранці?
– А що я бачу зараз перед собою? – відповів Іа, не підводячи очей.
– Три палички,– не задумуючись, відповів Кролик.
– От бачиш! – сказав Іа Пацеві.
Після цього він обернувся до Кролика:
– Тепер я відповім на твоє запитання,– урочисто промовив він.
– Щиро дякую,– сказав Кролик.
– Що робить Крістофер Робін уранці? Він вчиться. Він здобуває Освіту. Він оболдіває – здається, він вживає саме це слово,– він оболдіває знаннями!.. У міру своїх скромних здібностей я теж, якщо я правильно засвоїв це слово, оболді... тобто, роблю те саме, що й він. Оце, наприклад, буква...
– Буква А,– сказав Кролик,– але не дуже вдала. Ну, гаразд, я мушу йти і повідомити інших.
Іа поглянув на свої палички, а тоді – на Паця.
– Як сказав Кролик? Що це таке? – спитав він.
– А,– сказав Паць.
– Це ти йому сказав?
– Ні, Іа, я не казав. По-моєму, він знає сам.
– Він знає ? Ти хочеш сказати, що якийсь там Кролик знає букву А?
– Авжеж, Іа. Він дуже розумний, наш Кролик.
– Розумний? – зневажливо сказав Іа й щосили наступив на свої три палички.
– Ось тобі й Освіта! – з гіркотою сказав Іа-Іа, стрибаючи на своїх паличках, яких на ту мить стало вже шість.
– Ось тобі й Наука! – сказав Іа-Іа, хвицяючи копитами свої палички, яких на ту мить стало вже дванадцять.– Якийсь там Кролик усе це знає! Ха!
– Я думаю... – несміливо почав Паць.
– Не треба, – сказав Іа.
– Я думаю... фіалки – гарні квіти,– сказав Паць. – Він поклав перед Іа свій букет і чимдуж чкурнув геть.
Наступного ранку записка на дверях Крістофера Робіна сповіщала:
Я пішов у справах.
Скоро повернусь.
К.Р.
Ось чому всі мешканці Лісу – звичайно, за винятком плямистого чи травоїдного Скоровернуса – віднині знають, що робить Крістофер Робін кожного ранку.
ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА,
У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа
На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла – виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".
Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!
Широка стежка, – така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, – вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток – завширшки, як і сам Битий Шлях – з дерев'яними бильцями по обидва боки.
Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.
Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.
Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.
Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:
– Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.
Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумаги, але згодом у його голові викрутилося таке:
Яка велика шишка! -
Як голова у Пушка!
Ото б такі малини
Родили ці ялини!
– Хоч це й неточно,– сказав він,– бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.
У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся – шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.
– От напасть,– сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...
І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!
– От чудасія! – сказав Вінні-Пух.– Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?
Він пішов і назбирав повні лапи шишок...
Так! Усі вони робили те саме, що й перша!
Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, – отже Пух виграв аж двічі!..
І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самі відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...
Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.
Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.
– А ось моя! – вигукнув Крихітка Ру.– Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?
– Ні,– сказав Пух.
– Мабуть, моя десь застрягла,– сказав Ру.– Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка – застрягалочка?
– Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,– сказав Кролик.
– Пацю, он твоя!.. – раптом сказав Пух.
– Моя сірувата,– сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.
– От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.
Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:
Палочко, палочко,
люба застрягалочко!
Приплинь, приплинь,
до мене прилинь!
А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки його паличка, а це означало, що він виграє.
– Випливає! Он вона, о-о-н! – сказав Пух.
– А ти певен, що то моя? – схвильовано кувікнув Паць.
– Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це – Іа...
З-під мосту справді виплив Іа-Іа.
– Іа! Іа-а! – загукали всі разом.
Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.
– Та це ж наш Іа! – захоплено запищав Крихітка Ру.
– Невже? – озвався Іа. – А я все думав: "Хто ж це такий?" – Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.
– Я зовсім не знав, що ти також граєшся,– сказав Крихітка Ру.
– Я не граюся,– відповів Іа-Іа.
– Іа, що ти там робиш? – спитав Кролик.
– Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!
– Ой Іа! – з розпачем вигукнув Пух.– А що ж ми... я хочу сказати, а як же ми... ти гадаєш, якщо ми...
– Саме так, – сказав Іа-Іа.– Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.
– Диви, диви! Він крутиться на одному місці! – сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.
– А чом би й ні? – холодно озвався Іа-Іа.
– І я теж умію плавати! – гордо сказав Крихітка Ру.
– Тільки не крутячки,– відповів Іа-Іа.– Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,– вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,– та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо – це моя особиста справа.
Настала тривала мовчанка, поки всі думали.
– Здається, я щось придумав,– озвався нарешті Вінні-Пух.– Але я не певен, що це те, що треба.
– Я теж,– сказав Іа-Іа.
– Кажи, Пуше,– сказав Кролик.– Що ти там придумав?
– Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одного боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.
– Це просто чудова думка,– сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.
– Дуже чудова! – сказав Іа.– Коли я захочу, щоб мене прибили , Пуше, я про це обов'язково повідомлю.
– А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? – занепокоєно спитав Паць.
– Або що, як ми ненароком не поцілимо в нього? – сказав Іа.– Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.
Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.
– Я її не кину, я її просто впущу, Іа,– пояснив він.– Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?
– Ні,– сказав Іа-Іа.– Мені подобається крутитися.
Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.
– Слухай, Пуше,– сказав він,– коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.
– Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.
– Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?
– Ні,– сказав Іа-Іа.
– Давай! – скомандував Кролик.
Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.
Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17