Бiля дверей у кiнцi невеликого, просякнутого запахом цвiлi коридора вiн зупинився.
- Фердо, вiдчини, я привiв шановного гостя! - звернувся Пегас приглушеним голосом до когось за дверима.
Важкi дубовi дверi повiльно вiдчинились. На мiй подив, за ними нiкого не було.
- Увiмкни свiтло, Фердо! Не будемо ж ми сидiти в темрявi.
На стiнах спалахнуло кiлька електричних лампочок. Ми зайшли до яскраво освiтленого примiщення з ажурною стелею.
- З ким ви говорили? - спитав я зацiкавлено. - Тут же нiкого немає?
- Ви маєте на увазi Ферду? Це мiй невидимий служник.
- Невидимий?!
- Я можу легко переконати вас у цьому. Вiн скоряється менi з першого ж слова... Слухай, Фердо, чому ти досi не опустив завiси? Адже сусiди дивляться нам просто на стiл!
Завiси тихо зашарудiли й опустились, а в мене по спинi поповзли мурашки.
- Ферда виконує також писанi накази. Напишiть будь-яке завдання на цьому паперi.
"Фердо, запали вогонь, бо тут холодно!" - написав я калiграфiчним почерком.
У ту ж мить спалахнули газовi пальники.
- Я вже догадуюсь, що це за чудеса: прихованi десь кiбернетичнi апарати реагують на звуки голосу. Але оцей письмовий наказ мене збив з пантелику. Ви непомiтно натиснули на якусь кнопку, правда ж?-допитувався я.
- Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано,- найчистiша наука... Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання,- сказав Пегас.
Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей - iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.
- Трохи тiснувато... - сказав я, аби не мовчати.
- Це на перший погляд... Фердо, покажи добродiєвi спальню.
Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осi, вiдкриваючи хiд до другої кiмнати. Стiни тут були заставленi книжками. Посерединi кiмнати стояв диван та нiчний столик.
- Для вiкон не вистачило мiсця,- пояснив Пегас.- Але електрика цiлком замiняє сонце. До того ж я тут довго нiколи не затримуюсь.
- У вас чудова колекцiя наукових праць! - зауважив я з подивом.
- Помиляєтесь. Науковi книги з мого фаху мiстяться в першiй кiмнатi. А тут - фiлософськi твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зiбрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого iснування.
- Дивно... Таку бiблiотеку я, одверто кажучи, не сподiвався побачити у вас, - сказав я схвально. - Вчений i одночасно любитель мистецтва... Чи не грiшите ви потай i лiтературною творчiстю?
- I так i нi, залежно вiд того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але лiтература - не моя пристрасть. Це просто матерiал, який допомагає менi в наукових дослiдженнях.
- Не розумiю...- признався я, перебiгши поглядом по корiнцях книжок з iменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспiра, Шiллера...
- Зрозумiєте, коли я покажу таємницю своєї лабораторiї.
- У вас тут є i лабораторiя?
Пегас посмiхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змiнила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так мiцно в'їлась менi в пам'ять, що я мiг би навiть сьогоднi намалювати її. Лукавий вiдблиск в очах, стиснутi куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цiй гримасi проступала погано прихована зарозумiлiсть та почуття власної вищостi. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумiв вчасно.
- Будинок, де я живу, купив i перебудував для своєї численної родини архiтектор, що створив храм святого Мiкулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, якi я старанно вивчив. Одна з них iрунтувалась на правдi i допомогла менi знайти чудове мiсце для лабораторiї, - ви самi незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди пiти, давайте нашвидку вип'ємо по чашцi чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченiй.
Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотiлося попрощатися з чудним господарем та й побiгти до Єви, але допитливiсть перемогла.
Я з цiкавiстю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самi по собi вiдчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звiдти двi чашки, вкинув у кожну по кiлька коричневих кульок i наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стiл, простеливши перед тим паперовi серветки. Незабаром вода в чашках закипiла.
- Дякую, Фердо! - жартiвливо сказав Пегас. - Прошу - справжня турецька кава. А тих кульок не бiйтесь, це не сурогат i не аптекарський товар. Я тiльки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипiння.
Кава прекрасно пахла i була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стiл, щоб вiдкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипiння невидимi iнфрачервонi променi, я зрозумiв одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев'яну дошку стола.
I ще менi не давало спокою запитання:
- Чи послухався б мене ваш Ферда, коли б я прийшов за вашої вiдсутностi i попросив його вiдчинити менi? Я запам'ятав усе, що ви йому говорили.
Пегас уважно подивився на мене:
- Що ж, спробуйте хоч зараз!
Я вийшов до коридора, але нiякi умовляння на адресу Ферди не допомогли, потрапити назад я вже не мiг. Нарештi менi вiдчинив Пегас.
- Як бачите, я забезпечив себе вiд цiкавих i непроханих гостей,засмiявся вiн.- Ферда пiдкоряється лише моєму голосовi. А втiм, усе це тiльки забавка. Знаєте, я таки трохи вiдлюдок, тому створив собi кiбернетичного друга. Вiн далеко надiйнiший за живого. Признаюсь, я не дуже довiряю людям... Як редакторовi технiчного журналу вам не треба пояснювати, що Ферда - не якийсь там робот з руками i ногами, а всього-на-всього кiлька тисяч метрiв дроту та безлiч реле i напiвпровiдникiв. Мiй Ферда - не новина для сучасної технiки. Вiн просто дитя нової науки, кiбернетики, над якою працює весь наш iнститут. Звiсно, Ферда може зробити далеко бiльше, нiж я вам продемонстрував. Вiн регулює температуру кiмнат, обслуговує телефон i записує розмову... А що особливо важливо - вiн володiє досконалою пам'яттю,- як ви, а можливо, навiть краще. Словом, це електронно-обчислювальна машина...
Я зробив жест, що дальшi пояснення - зайвi. Пегас зрозумiв.
- Ну, гаразд. Каву допито, тепер ходiмо до лабораторiї.
Я хотiв узяти пальто, але Пегас мене зупинив:
- Пальто вам не потрiбно. Лабораторiя пiд нами.
Динценгоферiв
коридор
- Фердо, я йду працювати! - звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.
- Прошу, маестро! - почулося з камiна. - Заходьте. Хоч я людина без забобонiв i не боюсь невiдомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помiчник, який виконує всi накази?
Не встиг я опам'ятатись, як стальнi дверцята над камiном тихо вiдчинилися. З них повiльно висунулась i спустилась на килим металева драбинка.
- Дозвольте, я пiду вперед. Хiд досить-таки незвичайний, щось нiби як до курника, - виправдувався Пегас.- Але далi буде краще.
Коли я видрався по драбинцi, доктор подав менi руку, i ми опинились у маленькiй кабiнi з кiлькома кнопками на стiнах.
- Лiфт зроблено для одного, на вiдвiдувачiв я нiколи не розраховував,сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабiна повiльно поповзла вниз.
- Ви - перша людина, якiй я вiдкриваю свою таємницю i показую пiдземну лабораторiю,- зауважив Пегас по паузi.- Нiхто навiть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може iснувати щось подiбне.
- А ви не боїтесь, що я як редактор можу виказати вашу таємницю?
- Нi, цього я не боюсь,- сказав Пегас з несподiваним для мене притиском.- Я довiряю вам. Знаю, що не розголосите нiчого, аж доки я сам не попрошу про це.
У мене було таке вiдчуття, наче ми спускаємось у самiсiнькi надра землi. Лiфт рухався з швидкiстю слимака i так тихо, що часом здавалося, нiби ми стоїмо на мiсцi. Та ось вiн нарештi зупинився.
- Як я вже казав, будинок переробив старий Динценгофер десь у другiй половинi сiмнадцятого столiття. Одна з легенд розповiдає, що цей будинок був колись з'єднаний з Празьким кремлем i Новим-Мєстом добре обладнаними коридорами, якi пiд час вiйн та заворушень служили запасними виходами... Прошу! Ми перебуваємо в одному з коридорiв.
Я нерiшуче пiдiйшов до затхлого, тьмяно освiтленого проходу. Краплини, що падали з стелi, тихо видзвонювали чудернацьку мелодiю.
- Динценгофер будував надiйно: минуло стiльки рокiв, а коридор дуже добре зберiгся. Десь на березi Влтави вiн закiнчується обвалом, кимось замурованим, щоб влтавська вода не залила пiдземелля. За всiма ознаками це зроблено через багато рокiв пiсля смертi архiтектора.
Пройшовши близько тридцяти крокiв, ми звернули до бiчної галереї, що кiнчалась сучасними гладенькими дверима.
Пегас витяг з кишенi ключi.
- Ферду я залишив нагорi. Тому тут змушений вiдчиняти сам. Ще один запобiжник - i можемо вступити до мого королiвства... - Вiн натиснув щось на вологiй стiнi. Дверi вiдчинились, i водночас у примiщеннi спалахнуло свiтло.
Я зацiкавлено оглядав просторе примiщення з голими бетонованими стiнами,- в ньому було повно найрiзноманiтнiших приладiв та апаратiв.
- Це ваша лабораторiя? - щиро здивувався я. У Пегаса вiд задоволення заблищали очi.
- I так i нi, в залежностi вiд того, як на це глянути... - почув я знайому вiдповiдь. - Пiдземнi коридори мої за правом прiоритету знахiдки. Апарати я позичив на складi дослiдного iнституту.
- Позичили? - перепитав я iронiчно.
- Власне, це не має значення, - холодно вiдповiв Пегас. - Коли зрозумiєте, якi важливi проблеми розв'язуються в цiй лабораторiї, то погодитесь, що спосiб, яким я дiстав необхiдне обладнання, справдi не має значення. Я працюю над двома грандiозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга - врятує його вiд загибелi...
Слова хворого на манiю величностi анiскiльки не здивували мене.
"Знову вiчний двигун!" - згадав я бiдолашних винахiдникiв, що останнiм часом посипались до редакцiї як iз драного мiшка.
- Я бачу, ви менi не вiрите. Нi, я не божевiльний i зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання - оволодiти гравiтацiєю, силою земного тяжiння. Теоретично я вже розв'язав цю проблему, практично - ще не зовсiм.
- А чому ви не експериментуєте в дослiдному iнститутi? - запитав я. Адже над цiєю проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв'яжете.
- Я пильно стежу за успiхами iнших i добре знаю, чого досягнуто в битвi з гравiтацiєю. Але я йду зовсiм Iншим шляхом i вже виявив гравiтацiйнi хвилi, аналогiчнi електромагнiтним... А чому не експериментую в iнститутi? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатiв моєї довгорiчної виснажливої працi. А з публiкацiєю другого вiдкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свiй час атомну бомбу.
Розумiючи, що дальшi заперечення зайвi, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче i з великим захопленням розповiдав про битву з гравiтацiєю. Вiн говорив про проблему, яку я повнiстю зрозумiв тiльки далеко пiзнiше.
- Отже, ви працюєте над гравiтацiєю... А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром пiсля його запуску? - запитав я зрештою, коли Пегас замовк.
- Саме тому, що я працюю над гравiтацiєю, у мене є потужний приймач, яким я перевiряю зв'язок мiж гравiтацiйними та електромагнiтними хвилями. Я дослiджую хвилi рiзної довжини. Полюючи в ефiрi, я тодi випадково натрапив на повiдомлення про запуск супутника i довiдався, яка довжина хвилi його радiопередавача. Пiсля цього перехопити сигнали було вже неважко... Вас я згадав по закону асоцiацiї, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповiдання про штучнi супутники Землi.
Я багатозначно поглянув на годинник.
- О нi, я ще не можу вас вiдпустити! - сказав Пегас, зрозумiвши мiй жест.- Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм вiдкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповiдання.
Схопивши мене за руку i раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може пiдслухати, вiн зашепотiв:
- Ходiмо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволi виникає вiд думки про велич вiдкриття. Коли ви зрозумiєте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмiлюсь запевнити, що цi iсторичнi моменти ви запам'ятаєте на все життя...
Вiн мав рацiю: лабораторiю Пегаса я не забуду нiколи.
"Напишу про це. Обов'язково напишу. Але не оповiдання, а чисту правду",- думав я в той час, коли вiн пiдводив мене до невеликого стола, на якому виднiлись кiлька маленьких екранiв.
Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальнi вiчка. Почулось неголосне гудiння трансформаторiв.
- Звичайне виробниче телебачення, - пояснював Пегас. - Дивiться уважно! Перший екран лiворуч - видно Малтезьку площу. Невеликий телевiзiйний передавач я встановив у вiкнi горища Ностицевого палацу. На другому екранi - загальний вигляд Ностицевої вулицi. Третiй екран - вид на тротуар проти нашого будинку... Цiкаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площi до нашої вулицi iде юнак. Ота он дiвчина в темному закутку вулицi, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважнi! - голос Пегаса бринiв переможно. - Я примушу цього юнака виконати кiлька вправ. Вiн пiдкорятиметься менi так само, як пiдкоряється Ферда!
Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. I коли на одному екранi з'явилось перехоплене телеоб'єктивом обличчя юнака, Пегас поклав менi руку на плече:
- Запевняю вас, що коли юнак пiдiйде до нашого будинку, вiн схопиться за голову, розгублено озирнеться i допитливо подивиться вгору. Злякана дiвчина пiдбiжить до нього i раптом зробить йому реверанс...
Все вiдбулося саме так, як намалював доктор. Я засмiявся:
- Як це вам вдається зробити?
Пегас глибоко зiтхнув, а потiм набундючився, щоб пiдкреслити серйознiсть хвилини:
- Я можу з вiдстанi впливати на мозок людини! Звiсно, це тiльки початкова стадiя вiдкриття, але шлях до нього вже знайдено.
- А що в кiнцi того шляху? В iм'я чого ви над цим працюєте? Хочете нав'язувати людям свої думки? - запитав я.
- Не зовсiм так... Хочу навiювати людям спосiб мислення... тiльки не свiй...
Пегас хотiв продовжувати свої пояснення, але я перебив:
- Коли ви менi вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?
- I цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? - показав вiн у куток лабораторiї.
- Напевно, це звичайний енцефалограф, - сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що свiтився на екранi приладу.
- Чудово! Отже, ви розумiєте, в чому суть. Мiй апарат, звiсно, не енцефалограф. Вiн не тiльки прослiджує бiоелектричнi струми в корi головного мозку, але водночас допомагає менi читати думки. Хочете випробувати на собi?
Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надiв на мене якийсь шолом з безлiччю електродiв i вимкнув свiтло. Рисунок мозку на екранi засяяв дужче.
- Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цiлком певному... - весь час повторював доктор.
"Перпетуум-мобiле... перпетуум-мобiле..." - повторював я в думцi. Рисунок мозку сяяв дедалi iнтенсивнiше. А Пегас перебiгав гарячковим поглядом з екрана на екран.
- Гадаєте, що я божевiльний? - сказав вiн докiрливо.
- Звичайно, нi! - похитав я заперечливо головою. - Я вважаю, що ви генiй!
- Можливо... - невпевнено сказав Пегас. - Вiд божевiлля до генiальностi один крок. I навпаки... Але мiй апарат показує, що ви говорите неправду.
Барвистi вiдблиски на рисунку мозку справдi застрибали по складнiй, переплутанiй лiнiї.
- Дарую вам це! - сказав Пегас прихильно. - Радий, що переконав вас у своїй правотi... Мiй енцефалограф показує не тiльки дiлянку мозку, яка працює найiнтенсивнiше, але й приблизний змiст думок... Ну, що ж, дослiди закiнчено! - додав вiн суворо i, знявши з мене шолом, увiмкнув свiтло.
Я дуже зрадiв, що експеримент обмежився тiльки цим.
- Скажiть,- звернувся я до Пегаса,- який все-таки зв'язок має ваш енцефалограф з дослiдами на перехожих?.. Мiж iншим, чи знаєте ви, що такi експерименти протизаконнi?
- Любий редакторе, я не такий наївний, як вам здається. Хiба марно я тримаю все в абсолютнiй таємницi?! А щодо мого енцефалографа... Я дослiджую закони бiоелектричних струмiв мозку та можливiсть впливу на нього зовнi. Як бачите, менi це вдається.
- Пробачте, - сказав я схвильовано. - Але я мушу повернутись до основного питання: з якою метою ви все це робите? Невже ви хочете стати необмеженим володарем свiту?
- Ваш пострiл не влучив, любий редакторе! Коли менi пощастить успiшно закiнчити свою працю, я вийду зi сховища i скромно признаюсь у звершеннi великого подвигу!
- Що ви маєте на увазi пiд великим подвигом? Чому ви хочете насилувати людський мозок? Я не вiрю, звичайно, що вам це вдасться зробити, але хотiв би знати, який сенс бачите в оцьому неосяжному за своїми перспективами злочинi, який ви замислили? Пробачте, але iнакше розцiнювати я не можу.
Пронизуючи поглядом, Пегас не зводив з мене очей.
- Не будьте необачнi, редакторе! Навiщо такi гучнi вислови? Я хочу бути корисним людству, хочу захистити його. От i все.
- Але вiд чого захистити, скажiть, прошу?
1 2 3 4 5 6 7 8