Та паслушай…
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой). Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости). Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?
Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде.)
Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше наслушапіє і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его). І нєг, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово: нанове-сватове!
Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.
Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.) Тут батюшка, а матушка здєся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)
Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.
Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.
Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усім:
Мати, ісказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…
(Собирает шапку и тыкву, прянет ее и выходит, все продолжая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч
Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.
Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.) Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, плие свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.
Прокип. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!… кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Погнивает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров'я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыжжет вверх.) Штоб так наші маладиї иибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.
Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.
Хор девок (начинает петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
1-я девка (кланяясь, и все за нею). Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.
Алексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Усаживает их подле Уляны.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
Скорик (продолжает есть). Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.
Хор девок.
Ой чому, чому
В сім новім дому
Так рано засвічено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матінку питала.
Одарка (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світу не бачу! Зостануся з п'яницею, і вже добра не ждати.
Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.
Одарка. Де вже добра ськати! Прок и п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
Прокип.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грішить.
Чого ж нам тут вередовати?
Приньмімось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горілочка зупинить нас.
Як нап'ємось та й полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собі і прогуляєм.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип.
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Все.
От тут-то лаятись і битись!
З горілкою нам лихо жити!
Одарка.
Як жінка стане мужика
Товкти і вчити, часто бити,
Тогді нам добре буде жити.
Тепер же правда в вас яка?
Куди ні повернись, старші вони.
Мужик дуріє,
На все він с-міє,
Не слухає ні в чім жони.
Ось нуте лишень нам піддайтесь,
Під нашу дудку гоцака
Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Все.
Не вчити жінці мужика
На світі правда не така.
Алексий и Уляна.
Тогді на світі правда стане,
Тогді добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки ні розмов.
А що, Тиміше, як?
Тымиш.
Так-таки, так.
Алексий и Уляна.
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Все
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Скорик.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, і вот порада:
Вперьод всево так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставіть,
Меня фельтфебелем наставіть.
«Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи».
Кагда ж суд'ям тут брать взятки?
І лекарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вірно.
Чуть што не так, каманда «смірно»!
І фуктель паказал їм бравой,
І «с места марш все: левой, правой!»
І в ногу будуть все хадіть,
Кагда ж тут ссори завадіть?
А што, тавариш, как?
Тимиш.
Так-таки, так.
Скорик.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе адной любов і дружба!
Все.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе одной любов і дружба!
Стецько (перед тем возвратившийся).
Ось і я до вас вернувся,
Ось і я вже схаменувся;
І женитися не буду,
Ні довіку, ні до суду.
Своїм дітям закажу:
Не казітесь, не женітесь.
Так і батькові скажу:
А чому він оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того ніхто не знає,
Що тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Хор.
Стецько.
От тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
Все.
От і згинуло б добро,
Якби не женивсь ніхто.
Тымиш.
Гай-гай, товкуєте об чім!
Тогді добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсім,-
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарі;
Жінки у гречку знай все скачуть,
В горілку воду шинкарі
Знай ллють; та що робить? всі кажуть:
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
І часом бреше, пальці знати!
Сам бачиш! – він чортяці брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(К зрителям.)
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нічого про те сказать;
Плесніть, панове мої милі!
Оттак, оттак!
ФИНАЛ
Все.
Поки добра на світі ждати,
Так нам оттут хіба дрімати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горілка є, музика гра.
Дівчата! Нуте танцьовати!
Трара-рара, трара-рара.
Загальні танц и .
1 2 3 4 5 6
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой). Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости). Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!
Одарка сделала, приговаривая.
Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.
Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.
Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?
Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…
Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)
Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топит свечку в воде.)
Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!
Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.
Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.
Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.
Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…
Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.
Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!
Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!
Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!
Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше наслушапіє і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.
Скорик (сводит его). І нєг, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово: нанове-сватове!
Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.
Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.
Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!
Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.) Тут батюшка, а матушка здєся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)
Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.
Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.
Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
Стецько (поет).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усім:
Мати, ісказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…
(Собирает шапку и тыкву, прянет ее и выходит, все продолжая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)
Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч
Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.
Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.) Пожалуйте, пане старосто!
Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, плие свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.
Прокип. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!… кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Погнивает Скорика.)
Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров'я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыжжет вверх.) Штоб так наші маладиї иибрикивали!
Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.
Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.
Хор девок (начинает петь за кулисами).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
1-я девка (кланяясь, и все за нею). Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.
Алексий и Уляна, привстав, кланяются.
Одарка. Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата. (Усаживает их подле Уляны.) От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
Скорик (продолжает есть). Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.
2-я девка. Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я девка. Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.
Скорик (оставив есть). Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.
Хор девок.
Ой чому, чому
В сім новім дому
Так рано засвічено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матінку питала.
Одарка (во все время сей песни плакала). Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світу не бачу! Зостануся з п'яницею, і вже добра не ждати.
Скорик. Нечего плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.
Одарка. Де вже добра ськати! Прок и п. Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
Прокип.
Хто добре п'є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грішить.
Чого ж нам тут вередовати?
Приньмімось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горілочка зупинить нас.
Як нап'ємось та й полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собі і прогуляєм.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип.
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Коли ж тут лаятись і битись?
З горілкою добре нам жити!
Все.
От тут-то лаятись і битись!
З горілкою нам лихо жити!
Одарка.
Як жінка стане мужика
Товкти і вчити, часто бити,
Тогді нам добре буде жити.
Тепер же правда в вас яка?
Куди ні повернись, старші вони.
Мужик дуріє,
На все він с-міє,
Не слухає ні в чім жони.
Ось нуте лишень нам піддайтесь,
Під нашу дудку гоцака
Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Одарка.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Нехай вчить жінка мужика!
То й правда буде не така.
Все.
Не вчити жінці мужика
На світі правда не така.
Алексий и Уляна.
Тогді на світі правда стане,
Тогді добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки ні розмов.
А що, Тиміше, як?
Тымиш.
Так-таки, так.
Алексий и Уляна.
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Все
Як станемо усі любитись,
За що нам буде вже сваритись?
Скорик.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, і вот порада:
Вперьод всево так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставіть,
Меня фельтфебелем наставіть.
«Муницу бережи
Аль пряжку падв'яжи».
Кагда ж суд'ям тут брать взятки?
І лекарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вірно.
Чуть што не так, каманда «смірно»!
І фуктель паказал їм бравой,
І «с места марш все: левой, правой!»
І в ногу будуть все хадіть,
Кагда ж тут ссори завадіть?
А што, тавариш, как?
Тимиш.
Так-таки, так.
Скорик.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе адной любов і дружба!
Все.
Ах, матушка, воєнна служба!
В тебе одной любов і дружба!
Стецько (перед тем возвратившийся).
Ось і я до вас вернувся,
Ось і я вже схаменувся;
І женитися не буду,
Ні довіку, ні до суду.
Своїм дітям закажу:
Не казітесь, не женітесь.
Так і батькові скажу:
А чому він оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того ніхто не знає,
Що тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
А що, Тиміше, як?
Тымиш. Так-таки, так.
Хор.
Стецько.
От тогді б прийшло добро,
Якби не женивсь ніхто.
Все.
От і згинуло б добро,
Якби не женивсь ніхто.
Тымиш.
Гай-гай, товкуєте об чім!
Тогді добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсім,-
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарі;
Жінки у гречку знай все скачуть,
В горілку воду шинкарі
Знай ллють; та що робить? всі кажуть:
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
І часом бреше, пальці знати!
Сам бачиш! – він чортяці брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(К зрителям.)
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нічого про те сказать;
Плесніть, панове мої милі!
Оттак, оттак!
ФИНАЛ
Все.
Поки добра на світі ждати,
Так нам оттут хіба дрімати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горілка є, музика гра.
Дівчата! Нуте танцьовати!
Трара-рара, трара-рара.
Загальні танц и .
1 2 3 4 5 6