Здесь выложена электронная книга Пригоди барона Мюнхаузена автора по имени Распе Рудольф Эрих. На этой вкладке сайта web-lit.net вы можете скачать бесплатно или прочитать онлайн электронную книгу Распе Рудольф Эрих - Пригоди барона Мюнхаузена.
Размер архива с книгой Пригоди барона Мюнхаузена равняется 162.23 KB
Пригоди барона Мюнхаузена - Распе Рудольф Эрих => скачать бесплатную электронную книгу
Рудольф Эрих Распе: «Пригоди барона Мюнхаузена»
Рудольф Эрих Распе
Пригоди барона Мюнхаузена
«Пригоди барона Мюнхаузена»: “ВЕСЕЛКА”; Київ; 1981
Аннотация В основу фантастичних «Пригод барона Мюнхаузена» покладено оповідання справжнього барона Мюнхаузена, який жив у XVIII столітті в Німеччині. Мюнхаузен уславився як дивовижний оповідач, вигадник найнеймовірніших історій. Його іменем нині називають людей, які люблять пофантазувати і приписують собі всякі неймовірні подвиги. Еріх Распе Пригоди барона Мюнхаузена Частина перша
НАЙПРАВДИВІША ЛЮДИНА НА ЗЕМЛІ Маленький дідок із довгим носом сидить біля каміна й розказує про свої пригоди. Його слухачі сміються просто йому в очі: – Ох і Мюнхаузен! Оце барон! Але він навіть не дивиться на них. Він собі спокійно веде далі: як він літав на Місяць, як він жив серед триногих людей, як його проковтнула велетенська рибина, як у нього відірвалася голова. Одного разу якийсь проїжджий слухав-слухав те все і раптом не стерпів: – Усе це вигадки! Нічого того не було, що ти розказуєш! Дідок насупився і поважно відповів: – Ті графи, барони, князі й султани, яких я мав честь називати своїми друзями, завжди казали, що я найправдивіша людина на землі. Усі зареготалися ще дужче. – Мюнхаузен – правдива людина! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! А Мюнхаузен, і оком не моргнувши, правив далі: про те, як на голові в оленя виросло розкішне дерево. – Дерево?.. На голові в оленя?! – Так. Вишня. 1 на вишні ягоди. Такі соковиті, солодкі... Усі ці оповідання надруковані тут, в оцій книжці. Прочитайте їх і скажете самі, чи була коли в світі людина, правдивіша за барона Мюнхаузена. КІНЬ НА ДЗВІНИЦІ
Я виїхав до Росії верхи на коні. Було це взимку. Йшов сніг.Кінь підбився і став спотикатися. Мені дуже схотілося спати. Я ледве з сідла не падав від утоми. Та даремно я шукав, де переночувати: дорогою не трапилося мені жодного села. Що тут робити? Довелося ночувати серед поля.Навкруги ні дерева, ні кущика. Тільки маленький стовпчик стирчав з-під снігу.До цього стовпчика я сяк-так прив'язав свого змерзлого коня, а сам уклався тут-таки, на снігу, й заснув.Спав я довго, а коли прокинувся, то побачив, що лежу не в полі, а в селі, або, краще сказати, в якомусь містечку: звідусіль мене оточують будинки.Що таке? Де це я опинився? Як могли ці будинки вродитися тут за одну ніч?І де дівся мій кінь?Довго я не розумів, що сталося. Коли чую знайоме іржання. Це ірже мій кінь.Але де ж він?Іржання чути звідкись ізгори.Я підводжу голову – і що ж?Мій кінь висить на вершку дзвіниці. Він прив'язаний просто до хреста.Я вмить збагнув, у чім річ.Учора ввечері все це містечко, з усіма людьми й будинками, було геть-чисто заметене снігом, з-під нього стирчав тільки вершечок хреста.Я не знав, що то хрест, мені здалося, що то – невеличкий стовпчик, і я прив'язав до нього свого змореного коня! А вночі, поки я спав, почалася велика відлига, сніг розтав, і я незчувся, як опустився на землю.Але сердешний мій кінь так і лишився там, угорі, на дзвіниці. Прив'язаний до хреста, він не міг спуститися на землю.Що робити?
Не довго думавши, хапаю пістолет, як слід прицілююся і влучаю просто у вуздечку, бо з мене завжди був добрий стрілець.Вуздечка – навпіл.Кінь швидко спускається до мене.Я на нього – і вихором уперед. ВОВК, ЗАПРЯЖЕНИЙ У САНИ Але взимку верхи на коні незручно, куди краще їхати саньми. Я купив собі добрячі сани і швидко подався м'яким снігом.Надвечір уїхав я в ліс. Я був уже придрімав, коли це почув тривожне іржання. Я озирнувся і при світлі місяця побачив страшного вовка, який, роззявивши зубату пащу, біг за моїми саньми. Надії на порятунок не було.Я ліг на дно саней і від страху заплющив очі.Кінь мій гнав як шалений. Клацання вовчих зубів лунало в мене над самим вухом.Але, на щастя, вовк не звернув на мене ніякої уваги.Він перескочив через сани – просто у мене над головою – і накинувся на мого бідолашного коня.В одну мить задня частина мого коня щезла в неситій вовчій пащі.Передня частина з болю й жаху все бігла вперед.Вовк в'їдався в мого коня все глибше й глибше.Коли я прийшов до тями, то вхопив батіг і, не гаючи й хвилини, заходився шмагати ним ненажерливого звіра.Він завив і рвонувся вперед.Передня частина коня, якої ще не з'їв вовк, випала з упряжі в сніг, і вовк опинився на його місці – в голоблях і кінській збруї!Вирватися з цієї збруї вовк не міг: він був запряжений, як кінь.Я шмагав і шмагав його що було сили.Він летів уперед, тягнучи за собою мої сани.Ми мчали так швидко, що вже за дві-три години в'їхали чвалом у Петербург.Здивовані петербуржці юрбами бігли дивитись на героя, що замість коня запріг у сани страшного вовка. ІСКРИ З ОЧЕЙ У Петербурзі мені велося добре. Я часто ходив на полювання, і тепер залюбки згадую ті веселі часи, коли зі мною мало не щодня траплялося стільки дивовижних пригод.Одна пригода була дуже кумедна.Річ у тім, що з вікна моєї спальні було видно великий став, де водилося дуже багато усякої дичини.Якось уранці, підійшовши до вікна, я вгледів на ставу диких качок.Миттю вхопив я рушницю і стрімголов вибіг із будинку.Але зопалу, збігаючи по східцях, я вдарився головою об двері, та так, що з очей мені посипалися іскри.Це не спинило мене.Я побіг далі. Ось, нарешті, й ставок. Цілюся в найситішу качку, хочу вистрелити – і, на превеликий жах, помічаю, що в рушниці нема кременя. А без кременя неможливо стріляти.Побігти додому по кремінь?Але ж качки можуть полетіти.Я сумно опустив рушницю, проклинаючи свою долю, аж раптом мені блиснула щаслива думка.Що сили мав ударив я себе кулаком у праве око. Із ока, звичайно, так і сипонули іскри, і порох одразу спалахнув.
Так! Порох спалахнув, рушниця вистрелила, і я одним пострілом убив десять чудових качок.Раджу й вам: щоразу, як надумаєте розвести вогонь, добувайте іскри зі свого правого ока. ДИВОВИЖНЕ ПОЛЮВАННЯ А втім, зі мною бували й кумедніші випадки. Якось я пробув на полюванні цілий день і надвечір натрапив у глухому лісі на чимале озеро, яке аж кишіло дикими качками.Зроду-віку не бачив я такої сили качок!На жаль, у мене не лишилося жодної кулі.А я саме того вечора чекав у гості велику компанію приятелів, і мені хотілося почастувати їх дичиною. Я взагалі людина гостинна й щедра. Мої обіди і вечері славилися на весь Петербург. Як мені вертатися додому без качок?Довго я стояв вагаючись і раптом згадав собі, що в мене в мисливській торбі лишився шматочок сала.Ура! Це сало буде чудовою принадою! Дістаю його з торби, швидко прив'язую до довгого тонкого мотузка і кидаю у воду.Качки, побачивши ласеньке, враз підпливають до сала.Одна з них пожадливо його ковтає.Але сало слизьке і, швидко пройшовши крізь качку, вискакує в неї позаду!Отож качка опиняється в мене на мотузочку.Тоді до сала підпливає друга качка, і з нею діється те саме.Качка за качкою ковтають сало і нанизуються на мій мотузок, немов на нитку.Не минає й десяти хвилин, а вже всі як є качки нанизані на нього, мов намисто.Можете собі уявити, як весело було мені дивитися на таку багату здобич!Мені лишилось тільки витягти нанизаних качок і віднести до свого кухаря на кухню.Ото буде бенкет для моїх друзів!Але нести цілий табун качок виявилось не так-то легко.Я ступив кілька кроків і страх утомився. Коли – уявіть собі мій подив! – качки знялися в повітря й підняли мене до хмар.Інший на моєму місці розгубився б, але я людина хоробра й винахідлива.Я зробив кермо із свого сюртука і, правуючи качками, швидко полетів додому.Але як спуститися донизу?Та простісінько! Моя кмітливість стала й тут мені в пригоді. Я скрутив кільком качкам голови, і ми почали повільно спускатись на землю.
Я потрапив якраз у димар своєї власної кухні! Бачили б ви, як здивувався мій кухар, коли я постав перед ним у печі!На щастя, він ще не встиг у ній розпалити. КУРІПКИ НА ШОМПОЛІ О, кмітливість – велика штука! Якось мені трапилося одним пострілом підстрелити сімох куріпок. Після цього навіть вороги мої мусили визнати, що я – стрілець над усіма стрільцями в світі, що такого стрільця, як Мюнхаузен, ще ніколи не бувало.Сталося це так.Я повертався з полювання, вистрілявши усі свої кулі. Нараз у мене з-під ніг випурхнуло сім куріпок. Звісно, я не міг дати вислизнути отакій чудовій дичині.Я зарядив свою рушницю – чим би ви думали? – шомполом! Еге ж, звичайнісіньким шомполом, себто залізною круглою паличкою, якою прочищають рушницю!Потім я підбіг до куріпок, сполохав їх і вистрелив.Куріпки знялись одна по одній, і мій шомпол пронизав одразу всіх сімох. Усі сім куріпок упали до моїх ніг!Я підняв їх і здивовано побачив, що вони смажені!Зрештою, інакше й бути не могло: адже мій шомпол дуже нагрівся від пострілу, і куріпки, нанизавшися на нього, не могли не засмажитись.Я сів на траву і тут-таки усмак пообідав. ЛИСИЦЯ НА ГОЛЦІ А вжеж, кмітливість – найголовніше в житті, і не було в світі людини, кмітливішої від барона Мюнхаузена. Одного разу в російському дрімучому лісі мені трапилась чорно-бура лисиця.Шкура цієї лисиці була така гарна, що мені стало шкода псувати її кулею чи шротом.Не гаючи й хвилини, я вийняв кулю з рушниці і, зарядивши її довгою шевською голкою, вистрелив у цю лисицю, а що лисиця стояла під деревом, голка міцно пришпилила її хвіст до стовбура.Я неквапом підійшов до лисиці і почав стьобати її нагаєм.Вона так очманіла з болю, що – повірите? – вискочила із своєї шкури і втекла від мене голісінька. А шкура дісталась мені ціла, не попсована ні кулею, ні шротом. СЛІПА СВИНЯ Еге ж, багато траплялося зі мною усяких дивних пригод!Пробираюсь я одного разу крізь гущину дрімучого лісу й бачу: біжить дике порося, зовсім ще невеличке, а за поросям – превелика свиня.Я вистрелив, але, на жаль, схибив.Куля моя пролетіла якраз між поросям і свинею.Порося завищало і шаснуло в ліс, а свиня стала на місці як укопана.Я здивувався: чому й вона не тікає від мене? Але, підійшовши ближче, зрозумів, у чому річ. Свиня була сліпа і не бачила дороги. Вона могла гуляти лісом, лише тримаючись за хвостик свого поросяти. Моя куля відірвала цей хвостик. Порося втекло, а свиня сама, без нього, не знала, куди їй іти. Безпорадно стояла вона з кінчиком поросячого хвоста в зубах. Тут мені набігла блискуча думка. Я схопив цей хвостик і повів свиню до себе на кухню. Бідолашна сліпа слухняно плентала за мною, думаючи, що її, як завжди, веде порося!Так, я мушу повторити ще раз: кмітливість – велика штука! ЯК Я СПІЙМАВ КАБАНА Іншим разом мені трапився в лісі дикий кабан.Упоратися з ним було далеко важче. У мене навіть рушниці не було з собою.Я кинувся тікати, але він помчав за мною і неодмінно пронизав би був мене своїми іклами, якби я не сховався за першим-ліпшим дубом.Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко загналися в стовбур, що він не міг витягти їх звідти.– Ага, попався, голубчику! – сказав я, виходячи з-за дуба.– Стривай, тепер ти від мене не втечеш!І, взявши камінь, я почав ще глибше забивати в дерево гострі ікла, щоб кабан не визволився, а потім зв'язав його доброю вірьовкою і, завдавши на віз, урочисто повіз до себе додому.Ото дивувались інші мисливці! Вони не могли собі й подумати, що лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного набою. НЕЗВИЧАЙНИЙ ОЛЕНЬ А втім, зі мною траплялись дива ще й не такі. Іду якось я лісом і ласую солодкими соковитими вишнями, які купив по дорозі.
І враз просто переді мною – олень! Стрункий, гарний, з величезними гіллястими рогами!А в мене, як на злість, жодної кулі!Олень стоїть і спокійнісінько на мене дивиться, неначе знає, що в мене рушниця не заряджена.На щастя, у мене лишилося ще кілька ягід, і я зарядив рушницю замість кулі кісточкою з вишні. Так, так, не смійтеся, звичайною кісточкою з вишні.Гримнув постріл, але олень тільки труснув головою. Кісточка влучила йому в лоб і не вчинила ніякої шкоди. За одну мить він зник у лісовій гущавині.Я дуже шкодував, що випустив із своїх рук такого чудового звіра.Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув історію з вишневою кісточкою.Як же я здивувався, коли з лісової гущини просто на мене вискочив розкішний олень, у якого між рогами росла висока гілляста вишня! Ах, повірте, це було дуже гарно: стрункий олень, і на голові у нього струнке дерево! Я відразу ж подумав, що дерево це виросло з тієї маленької кісточки, яка торік послужила мені за кулю. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрелив – і олень мертвий упав на землю. Отож я з одного пострілу відразу дістав і печеню, і компот з вишень, бо дерево було вкрите великими, спілими вишнями.Мушу признатись, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя. ВОВК НАВИВОРІТ Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав у таку хвилину, коли був неозброєний і безпорадний.Іду якось лісом, а назустріч мені – вовчище. Роззявив пащу і просто на мене.
Що робити? Тікати? Але вовк уже накинувся на мене, звалив і ось-ось перегризе мені горлянку. Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, кмітливий і хоробрий. Не гаючи й хвилини, я застромив кулака вовкові в пащу і, щоб він не одкусив мені руки, засував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі йому горіли з люті. Але я знав, що коли витягну руку, він розірве мене на шматочки, і тому безстрашно засував її далі й далі. І раптом мені блиснула чудова думка: я захопив його нутрощі, добре шарпнув – і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт!Певно, що після такої операції він мертвий упав до моїх ніг. Я пошив з його шкури прекрасну теплу куртку і, коли ви мені не вірите, охоче її вам покажу. СКАЖЕНА ШУБА З рештою, в моєму житті бували випадки і страшніші, ніж зустріч з вовками.Одного разу погнався за мною скажений собака.Я чимдуж подався від нього навтіки.Але на плечах у мене була важка шуба, яка заважала мені бігти.Я скинув її на бігу, вскочив у будинок і причинив за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці.Скажений пес кинувся на неї і почав люто її кусати. Мій слуга вискочив з будинку, схопив шубу і повісив її у тій шафі, де висів мій одяг.Другого дня рано-вранці забігає в мою спальню і перелякано гукає:– Вставайте, вставайте! Ваша шуба сказилася!Я зірвався з ліжка, відчиняю шафу – і що ж я бачу?! Весь мій одяг подертий на клапті!Слуга казав правду: моя бідолашна шуба сказилася, бо вчора її покусав скажений пес.Шуба люто накинулась на мій новий мундир, і від нього тільки клаптики полетіли.Я схопив пістолет і вистрелив.Скажена шуба вмить угамувалася. Тоді я наказав своїм слугам зв'язати її і повісити в окремій шафі.Відтоді вона вже нікого не кусала, і
Пригоди барона Мюнхаузена - Распе Рудольф Эрих => читать онлайн электронную книгу дальше
Было бы хорошо, чтобы книга Пригоди барона Мюнхаузена автора Распе Рудольф Эрих дала бы вам то, что вы хотите!
Отзывы и коментарии к книге Пригоди барона Мюнхаузена у нас на сайте не предусмотрены. Если так и окажется, тогда вы можете порекомендовать эту книгу Пригоди барона Мюнхаузена своим друзьям, проставив гиперссылку на данную страницу с книгой: Распе Рудольф Эрих - Пригоди барона Мюнхаузена.
Если после завершения чтения книги Пригоди барона Мюнхаузена вы захотите почитать и другие книги Распе Рудольф Эрих, тогда зайдите на страницу писателя Распе Рудольф Эрих - возможно там есть книги, которые вас заинтересуют. Если вы хотите узнать больше о книге Пригоди барона Мюнхаузена, то воспользуйтесь поисковой системой или же зайдите в Википедию.
Биографии автора Распе Рудольф Эрих, написавшего книгу Пригоди барона Мюнхаузена, к сожалению, на данном сайте нет. Ключевые слова страницы: Пригоди барона Мюнхаузена; Распе Рудольф Эрих, скачать, бесплатно, читать, книга, электронная, онлайн