А-П

П-Я

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 

ВСТУПНЕ СЛОВО
Жюль Верн, видатний французький письменник, класик науково-фантастичної та пригодницької літератури, народився 8 лютого 1828 року в портовому місті Нанті. Батько його був адвокат і хотів для сина такої самої кар'єри. Але вразливий і допитливий хлопець мріяв про інше — про далекі мандри. Його вабило море. Коли йому минуло дванадцять років, він, одягшись юнгою, пробрався на шхуну «Коралі», що мала відпливати до Індії. Подумки хлопець уже прощався з Францією. Попереду — неосяжні простори Атлантики, невідомі острови, Тихий та Індійський океани і нарешті — країна казок, таємнича Індія… Проте цій мрії не судилося збутись. На шхуні з'явився батько й забрав невдаху-мандрівника додому.
Закінчивши Нантський ліцей, Жюль Верн 1848 року приїхав у Париж. До Нанта він уже не повернувся. Якийсь час працював адвокатом, був драматичним актором, маклером на біржі. Юнак наполегливо вивчав різні науки: фізику, хімію, біологію, географію, астрономію, баллістику, етнографію, лінгвістику тощо. Відомості з усіх цих галузей Жюль Верн заносив до спеціального каталога, який поповнював протягом усього життя. Каталог містить понад двадцять тисяч зошитів.
Юність Жюля Верна минала в 40-ві роки XIX сторіччя. Це був буремний час для багатьох країн Європи — час буржуазних і буржуазно-демократичних революцій. Вибухнула революція і у Франції. Її метою була ліквідація фінансової диктатури аристократії. На руїнах Липневої монархії було проголошено Другу республіку. Буржуазія, скориставшися з перемоги народу, зробила спробу відібрати в трудящих завойовані ними права. Паризькі робітники підняли повстання, але урядові війська потопили його в морі крові. Луї-Наполеон, душитель республіки, в грудні 1851 року назвав себе «імператором французів Наполеоном III».
Молодий Жюль Верн вважав себе переконаним республіканцем. Прочитавши твори соціалістів-утопістів — Сен-Сімона, Фур'є, Кабе, — він мріяв про державу, засновану на принципах свободи, рівності та братерства, що їх висунули і обстоювали французькі революціонери кінця XVIII сторіччя. Згодом у романі «Матіас Шандор» (1885) письменник створив патріотичний образ учасника революційних подій 1848 року.
Жюль Берн почав писати в 50-ті рр. XIX сторіччя. Але перші його твори — вірші, оповідання, водевілі, лібретто комічних опер — успіху майже не мали. Справжнє своє покликання він знайшов пізніше, коли в 1863 році написав роман «П'ять тижнів на повітряній кулі». Цей роман надрукував відомий на той час видавець П'єр-Жюль Етцель. Він повірив у талант Жюля Верна і відтоді почав публікувати всі його твори. Деякі з них виходили друком у «Журналі виховання та розваг» — місячнику для юнацтва, що його видавав Етцель.
Твором «П'ять тижнів на повітряній кулі» Жюль Верн поклав початок величезній серії науково-фантастичних і пригодницьких романів «Незвичайні подорожі» (всього 63 книги). Він уклав з Етцелем угоду, за якою мав писати щороку по два романи. В останні роки життя письменник писав, так би мовити, «наперед». Нові книги Жюля Верна видавалися й після його смерті («Незвичайні пригоди експедиції Барсака», 1910, та інші).
Починається тріумфальний шлях Жюля Верна — романіста. Один за одним виходять твори «Подорож до центру Землі» (1864), «Подорож з Землі на Місяць» (1865), «Подорож капітана Гаттераса» (1866), «Діти капітана Гранта» (1868), «Робур-завойовник» (1868), «Навколо Місяця» (1870), «Двадцять тисяч льє під водою» (1870).
Коли почалася франко-прусська війна (1870 р.), Жюль Верн, охоплений патріотичними почуттями, віддав свою яхту «Сен-Мішель» у розпорядження воєнних властей і вступив у загін берегової оборони.
В дні Паризької Комуни Жюль Верн був свідком героїчної боротьби французького пролетаріату та кривавої розправи над учасниками Комуни. Він побачив гігантську силу, що таїлася в народі.
Жюль Верн не розумів і не поділяв інтересів захисників Комуни, але був далекий і від того, щоб співчувати її ворогам. В його творах наступних років («Навколо світу за вісімдесят днів», 1872; «Таємничий острів», 1875; «Гентор Сервадак», 1877; «Чорна Індія», 1877; «П'ятнадцятирічний капітан», 1878; «П'ятсот мільйонів бегуми», 1879; «Жангада», 1881; «Впертий Керабан», 1883; «Школа Робінзонів», 1883; «Архіпелаг у вогні», 1884; «Матіас Шандор», 1885; «Догори дном», 1889; «Замок у Карпатах», 1892; «Плавучий острів», 1895 та інших) часто трапляються натяки на злободенні політичні та суспільні події того часу.
1872 року Жюль Верн назавжди виїхав з Парижа. Він поселився в тихому провінційному місті Ам'єні. Письменник продовжував літературну діяльність, пильно стежив за всіма подіями політичного, культурного й наукового життя країни.
На яхті «Сен-Мішель» Жюль Верн об'їхав узбережжя Франції, Іспанії, побував у Середземному й Північному морях, відвідав Шотландію.
На схилі віку Жюль Верн почав утрачати зір, але працювати не кидав. Він писав з допомогою спеціального пристрою. «Я не можу не працювати. Праця — це моя життєва функція. Коли я не працюю, я не відчуваю в собі життя», — казав він.
Крім романів, Жюль Верн написав десять наукових досліджень з географії; найзначніше з них — тритомна «Історія великих подорожей».
Творча спадщина письменника величезна. Його книги складають бібліотеку приблизно в 115 великих томів.
Помер Жюль Верн 24 березня 1905 року.
* * *
Вже після виходу перших романів Жюль Верн став найвідомішим у світі письменником-фантастом. Слава його зростала з року в рік, її поширювали та зміцнювали нові й нові твори. Автор «Незвичайних подорожей» увійшов в історію літератури як основоположник і неперевершений майстер роману про науку та її безмежні можливості.
Жюль Верн пильно стежив за розвитком науки, не лишаючи поза увагою жодного відкриття чи технічного вдосконалення. Він занотовував до свого каталога відомості про нові винаходи електротехніки — телефон, «свічку Яблучкова» та Едісона, фонограф тощо. Наукові відкриття й винаходи лягали в основу якогось нового роману письменника. Він геніально передбачав подальший розвиток тієї чи іншої галузі науки. В його творах знаходимо найсміливіші думки, що інколи значно випереджали рівень тогочасної науки. Жюль Верн передбачив появу кінофільмів, навіть об'ємних, появу підводних човнів. Він перший висунув математично обгрунтовану ідею космічних польотів. Спостерігаючи політ аеростата, письменник прийшов до висновку, що майбутнє належатиме апаратам, важчим за повітря, і в його романах з'являються літак з гвинтами та гелікоптер. Вивчаючи балістику, Жюль Верн зробив висновок про неминучість появи далекобійної артилерії. Відкриття про розпад атома підводить його до думки про можливість практичного використання атомної енергії. Він твердив, що настане час, коли людина заглибиться в надра Землі і полетить у космос. Таких науково обгрунтованих прогнозів у Жюля Варна безліч. Недарма Д. І. Менделєєв називав його науковим генієм; десятки вчених — серед них і К. Е. Ціолковський, — винахідників, мандрівників нажали Жюля Верна своїм натхненником.
Відтоді як жив і творив Жюль Верн, техніка зробила велетенський крок уперед. XX сторіччя стало епохою науково-технічної революції. Жюль Верн передбачав і це: «Хоч би там що я писав, хоч би там що вигадував — я завжди стою на грунті дійсності. Вже близька та пора, коли наукові відкриття перевершать силу уяви».
Так і сталося. Дивовижний «Наутілус» (роман «Двадцять тисяч льє під водою») поступився місцем атомним човнам. Відважні вчені успішно вивчають Північний та Південний полюси. В космосі побували десятки дослідників. На поверхні Місяця вже є сліди коліс місяцеходів і людські сліди…
Жюль Верн створив новий тип пригодницького роману. Він збагатив його новим змістом і підніс на вищий щабель досконалості його художню форму. В творах з ускладненою інтригою письменник не обмежується звичайними для пригодницького роману художніми засобами (подолання перешкод, досягнення майже недосяжної мети, розкриття таємниці тощо). Щоб по-справжньому зацікавити читача, він завжди вигадує незвичайний сюжетний хід або неймовірний поворот дії. Він показав себе винахідником не тільки щодо наукової фантастики, але і в доборі сюжетів, які відзначаються невичерпним розмаїттям, оригінальністю, новизною.
Герої творів Жюля Берна — мандрівники, вчені, винахідники, дослідники — завжди розумні, вольові, шляхетні й людяні. Вони не знають, що таке вагання, суперечності, сумніви. Обравши мету, вони йдуть до неї, долаючи всі труднощі й небезпеки. Вони невтомно борються за свободу і справедливість, захищають бідних і знедолених. «В Жюля Берна не знайдеш героя, який не був би готовий ризикувати життям, щоб урятувати іншого. Дійова великодушність, прагнення прославити людину, зобов'язуючи особистість спрямовувати свої зусилля на благо суспільства, — ось ті дві великі тенденції, що характеризують творчість Жюля Верна з погляду моралі», — пише сучасний французький літературознавець Гіслен де Дісбах.
Майже всім творам Жюля Берна притаманні соціальні мотиви; для багатьох романів, надто останніх, характерне виразне політичне звучання; у всіх творах лунають вільнолюбні ноти. Його герої протестують проти будь-яких форм національного й колоніального гніту. Ідеал героя, уособлення кращих його рис — це капітан Немо (романи «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів»). «До останнього подиху стоятиму я на боці гноблених; кожен гноблений був, є і буде мені братом», — каже він.
Загарбницькі війни та колоніальні грабунки Жюль Верн вважає найбільшою небезпекою, що загрожує мирному розквіту народів. У романах, дія яких відбувається в колоніальних країнах, письменник розповідає про те, як жорстоко утискують місцеве населення колонізатори. В «Дітях капітана Гранта» це англійці, що влаштовують криваві розправи над тубільцями. В «Паровому домі» — знову-таки англійці, що по-звірячому вбивають повсталих сипаїв.
Роману «П'ятнадцятирічний капітан» властиві всі риси, зазначені вище. В центрі твору стоїть образ Діка Сенда — хороброго, талановитого юнака, що взяв на себе командування шхуною-бригом, коли її капітан загинув, полюючи на кита; згодом, після катастрофи судна, Дік Сенд здійснив подорож по Анголі (Екваторіальна Африка), щоб урятувати людей, за життя і долю яких він вважав себе відповідальним. Юнак разом із своїм невеличким загоном подолав шлях через джунглі, болота, пустелю, відбивав напади хижих звірів і дикунів, боровся зі стихіями, голодував і терпів спрагу. Мужність і воля Діка перемогли. Сповнена смертельних небезпек мандрівка закінчилася щасливо. Злочинці, які хотіли вбити Діка й захопити в полон його супутників, зазнали справедливої кари.
В цьому романі Жюль Берн викрив і гнівно затаврував систему работоргівлі в Анголі. Він створив образи нелюдів-работорговців різних національностей: португальців Негору і Коїмбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, запроданців свого народу негрів Алвіша і тубільного володаря Муані-Лунга.
Сильних духом, кмітливих юнаків, здатних здійснювати великі справи, бачимо також у романах «Діти капітана Гранта», «Два роки канікул», «Найда з загиблої «Цінтії» та інших.
Жюль Берн — представник демократичного табору французької літератури XIX сторіччя. Визвольні ідеї письменника, співчуття боротьбі пригноблених народів, ненависть до капіталізму, патріотизм і віра в прекрасне майбутнє, — все це дає підстави вважати його одним із кращих виразників прогресивних думок свого часу.
Сучасний французький письменник-комуніст П'єр Гамарра сказав про автора «П'ятнадцятирічного капітана»: «Кращим світом для Жюля Верна є той, у якому людина зможе весело сміятися. А так людина сміється лише тоді, коли приходить дружба і мир!»
Вадим ПАЩЕНКО
ЧАСТИНА ПЕРША
Розділ І
ШХУНА-БРИГ «ПІЛІГРИМ»
2 лютого 1873 року шхуна-бриг «Пілігрим»2 перебувала на 43° 37? південної широти і 165° 19? західної довготи (від Грінвічського меридіана).
Ця шхуна-бриг, водотоннажністю в чотириста тонн, була споряджена у Сан-Франціско для полювання на китів у південних морях і належала багатому каліфорнійському судновласникові Джеймсу Уелдону, який кілька років тому призначив її командиром капітана Халла.
«Пілігрим» був невеличкий вітрильник, але вважався одним із найкращих кораблів Джеймса Уелдона. Він входив до складу флотилії, яку той щорічно виряджав ген за Берінгову протоку, в північні моря, або під Тасманію чи за мис Горн, аж до морів Антарктики. Шхуна-бриг чудово ходила під вітрилами. Завдяки дуже зручному оснащенню вона могла навіть з нечисленною командою запливати у важкодоступні місця південного моря, звідки починалася суцільна смуга антарктичної криги. Капітан Халл умів, як кажуть матроси, «лавірувати» поміж плавучих крижин. Влітку такі крижини допливають аж до Нової Зеландії, ба навіть до мису Доброї Надії, і досягають набагато нижчих широт, аніж у північних морях. Щоправда, то все невеличкі айсберги з пооббиваними боками, розмиті теплими водами. Майже всі вони розтають в Атлантичному та Тихому океанах.
Капітан Халл, досвідчений мореплавець, один із найвправніших гарпунерів флотилії, мав команду, яка складалася з п'яти матросів і одного новачка. Це замала команда для полювання на китів. Люди потрібні на шлюпках при нападі на кита, а також для розбирання туш. Однак Джеймс Уелдон, за прикладом деяких судновласників, задля економії набирав у Сан-Франціско саме стільки матросів, скільки було потрібно для керування судном у дорозі. В портах Нової Зеландії серед місцевого населення та дезертирів усіх національностей не бракувало вправних гарпунерів та матросів, охочих найнятися на китобійний сезон. Коли сезон кінчався, вони, діставши платню, сходили на берег, де чекали до наступного року, доки знов комусь знадобляться їхні послуги. В отакий спосіб судновласники заощаджували чималі гроші на платні команді й збільшували свої прибутки.
Так велося рік у рік на борту «Пілігрима». Шхуна-бриг вертала від антарктичного полярного кола, скінчивши полювання на китів. Однак трюм не був ущерть заповнений бочками з жиром та з китовим вусом. Уже на той час полювати на китів було важко: через надмірне полювання вони траплялися чимдалі рідше; справжні кити, яких на півночі називали гренландськими, а в південних морях — австралійськими, починали зникати. Китобоям довелось перейти на смугачів, цих велетенських морських ссавців, полювати на яких досить небезпечно.
На смугачів полював і Капітан Халл під час останнього сезону, та влови вийшли небагаті. Проте він мав намір наступного року дістатися у вищі широти і, якщо треба буде, проплисти аж до земель Клері й Аделі, що їх, усупереч твердженням американця Уїлкса, відкрив француз Дюмон-Дюрвіль на «Астролябії» та «Зеле».
Одне слово, це полювання на китів було невдале для «Пілігрима». На початку січня, саме посеред літа на Південній півкулі, коли ще було зарано повертатися додому, капітанові Халлу довелось покинути місця полювання. Додатково найняті матроси — набрід досить сумнівних типів — не дуже перетруджувались, і він вирішив їх звільнити.
«Пілігрим» узяв курс на північний захід і 15 січня прибув до Вайтемати, порту Окленда в затоці Чуракі на східному узбережжі Північного острова Нової Зеландії. Отут і висадили китобоїв, найнятих на сезон.
Команда була невдоволена. У трюмі «Пілігрима» бракувало бочок із двісті жиру. Ніколи ще не було таких кепських уловів. А надто прикро почував себе Капітан Халл: славетному мисливцеві дошкуляло вражене себелюбство — адже він, уважай, вертав з порожніми руками! Він на всі заставки проклинав ледарів і нероб, що звели сезон нанівець. Марно намагались набрати в Окленді нову команду. Всі місцеві китобої вже понаймались на інші судна. Тож довелося облишити надію довантажити трюм «Пілігрима». Капітан Халл уже намірився вийти з Окленда, аж тут до нього звернулись із проханням узяти на борт пасажирів. Капітан погодився, бо відмовити в цьому проханні не міг.
В Окленді саме перебували місіс Уелдон, дружина хазяїна «Пілігрима», їхній п'ятирічний син Джек та її кузен Бенедікт. Усі троє приїхали сюди разом із Джеймсом Уелдоном, який час від часу навідував Нову Зеландію в комерційних справах. Він збирався повертатися з ними до Сан-Франціско, коли раптом малий Джек серйозно захворів. Джеймс Уелдон, якого кликали назад термінові справи, виїхав з Окленда сам, залишивши дружину, сина й кузена Бенедікта.
Минуло три місяці — три довгі місяці розлуки, дуже важкі для місіс Уелдон. За цей час її син одужав, і вона могла виїжджати. Тут її сповістили, що прибув «Пілігрим».
У той час, щоб повернутися до Сан-Франціско, місіс Уелдон треба було б спершу поїхати до Австралії й сісти на один із кораблів трансокеанської компанії «Золотий вік», які курсували між Мельбурном та Панамським перешийком.
1 2 3 4 5 6